«Акуратно з дерева забудована»
У попередньому розділі ми залишили М'ястківку на кінці XVIII ст. — торгове містечко на Шляху Шпаковому, ~550 єврейських душ (не рахуючи православних і католиків), мурований костел, кагальний округ на 25–30 сіл. Власник — Миколай Ярошинський, депутат Великого Сейму, кавалер ордена Білого Орла.
Ця стаття — про XIX століття: від смерті Ярошинського (1805) до перепису Сецинського (1901). Містечко, яке вже ніхто не облягає і не спалює, росте, торгує, змінює хазяїв — і поволі втрачає землю.
Від воєводства до повіту
Перш ніж перейти до XIX ст., — зупинимося на тому, що сталося з адміністрацією. М'ястківка пройшла через чотири адміністративні перетворення за 11 років:
Адміністративні зміни 1793–1804
| Рік | Подія | Адміністративна одиниця |
|---|---|---|
| до 1793 | Річ Посполита | Брацлавське воєводство (VL T.9: парафія Брацлавського повіту) |
| 1793 | Другий поділ Речі Посполитої — анексія Росією | Ізяславське намісництво |
| 1795 | Реорганізація | Брацлавська губернія, Ольгопольський (= Чечельницький) повіт |
| 1796 | Подольська + Брацлавська → єдина губернія | Подольська губернія, Ольгопольський повіт (19 повітів) |
| 1804 | Остаточний штат — 12 повітів | Подольська губернія, Ольгопольський повіт (до 1923 р.) |
Ольгопольський повіт спершу називався Чечельницьким — М'ястківка і Чечельник, обидва з колишнього ключа Конецпольських, опинились в одній адміністративній одиниці. Повітовим містом стало м. Ольгополь (суч. Ольгопіль), а М'ястківка мала волостне правління (Гульдман, 1893) — тобто була центром найнижчої ланки імперської адміністрації.
Маршалок Ольгопольського повіту
Миколай Ярошинський (1742–1805) — перший власник М'ястківки, про якого відомо, що він тут жив і помер. Конецпольські тримали сотні міст з Варшави і Підгірців. Любомирські — із Шаргорода. Антоній Бєльський герб Єліта (~1720–1789), ловчий надвірний коронний, австрійський граф з Пеняків на Львівщині — відновив костел (1785) і фігурує у Марчинського як колишній власник, але акт купівлі М'ястківки не знайдено. А Ярошинський помирає тут, у містечку над Шумілівкою, 2 жовтня 1805 р.
Миколай Ярошинський (1742–1805)
| Факт | Джерело |
|---|---|
| Депутат Великого Сейму (1790) від Брацлавського воєводства | sejm-wielki.pl, запис 8.495.65 |
| Кавалер ордена Білого Орла (1792) | sejm-wielki.pl |
| Столник вінницький, підчаший брацлавський | sejm-wielki.pl |
| Співфундатор відновлення костелу (1785) разом з Антонієм Бєльським | Схематизм 1831 (Щепаняк); DAChmO, ф. 685, оп. 4, спр. 23 |
| Єдиний власник М'ястківки з 1791 р. | ЦДІАЛ, ф. 166, оп. 13, спр. 360 |
| Помер у М'ястківці 2.X.1805 | sejm-wielki.pl, запис 8.495.65 |
Батько Миколая — Захаріаш Ярошинський (1700–1774), столник вінницький. Дружина — Маріанна Кордиш. Син — Ян (1783–1842), якому дістанеться і містечко, і титул маршалка Ольгопольського повіту.
Ян Ярошинський — перший власник М'ястківки, якого ми можемо побачити очима сучасника. У 1823 р. Вавжинець Марчинський, автор статистичного опису Подільської губернії, фіксує його маєтки:
«Jaroszyńskiego Jana, b. Marszałka powiatu olhopolskiego: W Miastkówce miasteczku d. m. 1130, Bołhanie 172, Słobodzie Chrystysce czyli Stawkach 229, Szarapanówce 697.»Marczyński W. Statystyczne... opisanie gubernii podolskiey. T. III. Wilno, 1823. С. 199
«W Wysokiey Grobli d. m. 178, Żydówce 68.»Ibid., с. 200
1130 душ мужських у М'ястківці. Це лише чоловіки — загальне населення приблизно вдвічі більше, тобто ~2260 мешканців. А разом із навколишніми селами — Болгани, Христиська (= Ставки), Шарапанівка, Висока Гробля, Жидівка — Ярошинський тримає ~4950 д.м., тобто близько 10 000 підданих.
Дерево, камінь, цегла
Той самий Марчинський залишає і перший фізичний опис М'ястківки:
«Miastkówka [...] leży nad Szumiłówką do Dniestru płynącą, porządnie z drzewa zabudowana [...] Kościół parafiialny murowany z cegły, założony 1785 r. przez Bielskiego. Jest tu kamień wapienny, ciosowy, murowy, młyński i na brusy oraz toczydła sposobny.»Marczyński, T. III, с. 200
Марчинський пише «założony 1785 przez Bielskiego» — але, як я з'ясував, він має на увазі ремонт, а не будівництво: костел стояв з 1747 р. (схематизм 1831; фундатор — кн. Юзеф Любомирський).
«Акуратно з дерева забудована» — це містечко, де всі будинки дерев'яні. Єдиний виняток — мурований костел (збуд. 1747, ремонт 1785) та кам'яна церква Благовіщення (перебудована Зеленським у 1708). Але Марчинський додає важливу деталь: камінь вапняний, тесаний, муровий, млиновий, здатний «на бруси та точила».
На тій самій сторінці (с. 188) Марчинський уточнює: М'ястківка має камінь вапняний, тесаний, маргіль, глину і пісок до скла. Тобто під ногами у мешканців — повний набір будівельних матеріалів. Але будують із дерева.
Храми містечка
На піку, у другій половині XVIII ст., М'ястківка з Ротмистрівкою мали щонайменше шість культових споруд: чотири православні церкви (дві по кожен бік Шумілівки), мурований костел і синагогу. Одна з церков стала греко-католицькою. До XIX ст. дожили не всі.
Благовіщенська кам'яна церква
Друга за віком кам'яна споруда М'ястківки після кріпості (кам'яниці XVII ст.) — і найстаріший храм, що стоїть донині. Перебудована з дерева в камінь у 1708 р. козаком Дмитром Зеленським — сином полковника Михайла, союзника Мазепи. Дерев'яна церква Благовіщення існувала тут раніше — саме її бачив Павло Алеппський у 1654 р.
Благовіщенська церква (~1901)
| Показник | Значення |
|---|---|
| Матеріал | Камінь; товщина стін — 1 сажень (~2,13 м) |
| Купольність | Первісно 4-купольна; на 1901 р. — 1 купол зовні (дерев'яна надбудова), інші 3 закриті шатровим дахом, із 8 вікон у центральному куполі 4 задмуровано |
| Іконостас | 3-ярусний, старий; живопис на клейовому ґрунті зіпсувався від вогкості, замінений 1888 р. |
| Церковна земля | 74 дес. 2228 саж. |
| Причтові приміщення | 1884 р. |
Зверніть увагу: первісно чотирикупольна церква на 1901 р. має лише один купол зовні, решту закрито шатровим дахом. Це не руйнація — це перебудова, ймовірно XIX ст. Стіни завтовшки в сажень (понад два метри!) — будівля, що була розрахована на облогу, переживає XIX ст. як парафіяльна церква.
Поясо-Покладенська церква і унія в М'ястківці
Сецинський описує релігійну карту так: «ще у XVIII ст. тут було чотири православних церкви: дві по один бік річки Шумілівки, а дві по інший її бік, у нинішньому с. Ротмистрівці, що складало ніби передмістя Мясковки».
Далі він уточнює: «собственно въ м. Мясковкѣ было двѣ церкви: Благовѣщенская и Поясо-Положенская». Тобто дві церкви — на боці М'ястківки, дві — на боці Ротмистрівки (серед них Св. Миколая). Патріарх Макарій у 1654 р. бачив лише дві: «Владичиці» (= Благовіщенська) і «Миколая» (= Миколаївська в Ротмистрівці).
Щоб зрозуміти її долю, потрібен контекст. Після повернення Поділля під владу Речі Посполитої (~1699) починається поступове поширення Берестейської унії на правобережні землі. У 1702 р. з'являється перша унійна парафія на Поділлі (Кульчіївці), до 1747 р. їх вже близько 800, а на 1764 р. — приблизно 2000.
Парафіями керували колатори — світські власники маєтків, які будували церкви, забезпечували їх матеріально і призначали священиків. Це означало, що конфесійна належність парафії часто залежала від волі поміщика, а не від вибору парафіян.
Візитація Львівської греко-католицької єпархії 1732–1733 рр. (за митрополита Атаназія Шептицького) фіксує сусідні з М'ястківкою села — Марківку та Янкулів — але саму М'ястківку не згадує. Це означає, що на початку 1730-х її церкви ще були православними.
Десь близько середини XVIII ст. ситуація змінюється. Сецинський, переказуючи візити XVIII ст., що зберігалися в Мясковському костелі, описує подію так:
«Поясо-Покладенська церква захоплена уніатським деканом Любинським і перетворена на уніатську; оскільки православних парафіян при ній не було (бо православні ще не були навернені в унію), уніатський священик вважався вікарним Благовіщенської церкви, але користувався всіма церковними угіддями, а православному настоятелю «у всьому було відмовлено».»Сецинський, № 1031 (переказ зі слів візит XVIII ст.)
Хто такий Любинський? Покажчик Сецинського розрізнює кількох: серед них — Іоанн Любинський, «брацлавський уніатський офіціал» (церковний суддя). Той самий декан Любинський у 1785 р. отримує дозвіл на будівництво нової церкви в сусідній Слободо-Горячківці. Тобто це не випадковий епізод, а діяльність впливової уніатської родини, яка десятиліттями керувала церковним життям регіону.
М'ястківка належала до Ямпольського деканату. Про його масштаб свідчить постать Василія Яворовського — «декана Комаргородського, генерал-візитатора Ямпольського, Яругського і Брацлавського деканатів». Він навчався у базиліанських школах у Барі, рукопокладений уніатським єпископом Леоном Шептицьким у 1770 р., а в 1795 р. — «присоединился к православію» у Вінниці.
Цікаво, що в самій М'ястківці Сецинський підкреслює: «православні прихожани ще не були совращены в унію» — тому уніатський священик і не мав парафіян. А от у Ротмистрівці — передмісті на іншому березі — навпаки: «чимало православних було навернено то в католицизм, то в унію». Тобто уніатські парафіяни були саме в Ротмистрівці, а не в М'ястківці. Чи не означає це, що Поясо-Покладенська церква фактично обслуговувала ротмистрівський берег?
У сусідніх селах — та сама картина. У Тернавці-Жабокрицькій церква 1708 р. «через сорок з лишком років звернена на уніатську». У Христищах, Піщанці, Попелюхах — аналогічно.
Після третього поділу Польщі (1795) і входження Поділля до Російської імперії унія була скасована. За даними УГКЦ, лише на Правобережжі це означало втрату 9 316 парафій, 145 монастирів, 8 мільйонів вірних.
Приблизно у 1809 р. дерев'яну Поясо-Покладенську церкву розібрали — останній матеріальний слід греко-католицької присутності в М'ястківці. Сецинський пише, що на її місці стоїть костел.
Дві церкви Ротмистрівки
Ротмистрівка — село, суміжне з М'ястківкою, яке, за Сецинським, «завжди складало одне маєтність з м. Мясковкою». Ротмистрівка складалася з трьох частин: власне Ротмистрівки, Остапівки і Гоцулівки.
На правому березі Шумілівки стояли дві церкви, а не одна — і це підтверджено документально:
Дві церкви Ротмистрівки: документальні свідчення
| Церква | Перша згадка | Метричні книги | Розташування |
|---|---|---|---|
| Св. Миколая | 1654 (Макарій) | 1796 (ДАХмО) | Гоцулівка |
| Св. Арх. Михаїла | 1764 (метрична книга) | 1764–1794 (ЦДІАК ф. 224); 1796–1859 (ДАХмО ф. 315) | Ротмистрівка |
Церква Св. Миколая (Гоцулівка)
Дерев'яна церква Св. Миколая — це «Миколая» з опису Макарія 1654 р. У 1822 р. вона згоріла зі всіма документами.
Церква Св. Арх. Михаїла (Ротмистрівка)
Михайлівська церква була збудована з обвуглених залишків попередньої згорілої церкви (яка саме — невідомо; пожежа сталася до 1764 р.). Справа 1809 р. описує її стан:
«Соборо Михайловская церковь, коя с начала перваго своего строения сложена была с недогарков, вынутых с пожара прежей погоренной церкви, некрепко в замет с типоваго ж недогоренаго дерева в столбы, то нынеж она со всех сторон стенами к разваленам клонится»Справа про ремонт Рохмістровської церкви, № 399, 25 травня 1809 р. Розшифровка: Бойко-Соколовська Т.; публікація: Гижко В.
Парафія — лише ~30 хат Ротмистрівки, Висока Гребля та Мар'янівка. Власниця Маріана Ярошинська відмовила в допомозі на будівництво кам'яної церкви. Консисторія 1810 р. наказала церкву опечатати, а парафіянам ходити до М'ястківки.
Після пожежі Миколаївської (1822) Михайлівська, попри аварійний стан, лишилася єдиною церквою Ротмистрівки — і тягнула на собі парафію, доки не збудували кам'яну Казанську (1847). Останній метричний запис Михайлівської — 1859 р., перший запис Казанської — 1863 р.
Церква Казанської ікони Божої Матері (Гоцулівка)
У 1847 р. на місці згорілої Миколаївської збудовано нову кам'яну церкву Казанської ікони Божої Матері. Від старої Миколаївської вціліла лише кам'яна дзвіниця (за свідченням старожилів, зруйнована на початку 1930-х рр.). Іконостас — одноярусний. Церковної землі — 83 дес. 76 саж. На 1900 р. — 1871 парафіянин (Справочна книжка Подольської єпархії).
Костел Непорочного Зачаття
Мурований з цегли на кам'яних фундаментах, збудований у 1747 р. коштом князя Юзефа Любомирського, відремонтований у 1785 р. Бєльським і Ярошинським. Консекрований 1841 р., парафія з 1808 р. На 1883 р. — 1962 парафіянин. Капличка-філія — у Дмитрашківці.
Синагога
Кам'яна синагога та два дерев'яних молитовних доми. Єврейська громада — одна з найстаріших у регіоні: перепис 1765 р. фіксує понад 600 євреїв і 138 будинків. На середину XIX ст. — 1249 прихожан. Де саме стояла синагога — невідомо, не збереглася.
Храми М'ястківки та Ротмистрівки: хронологія
| Храм | Статус на поч. XIX ст. | Що сталося |
|---|---|---|
| Благовіщенська церква (кам.) | Діє; 4 куполи, стіни в сажень | Перебудова: 1 купол зовні, іконостас замінено 1888 |
| Поясо-Покладенська церква (дерев.) | Греко-католицька з ~сер. XVIII ст. (дек. Любинський) | Розібрана ~1809 р. |
| Костел Непорочного Зачаття (мур.) | Збуд. 1747 (кн. Юзеф Любомирський); ремонт 1785 (Бєльський + Ярошинський); парафія з 1808 | 1962 парафіянин (1883 р.); капличка філ. у Дмитрашківці |
| Св. Миколая, Гоцулівка (дерев.) | Діє | Згоріла 1822 р. зі всіма документами |
| Св. Арх. Михаїла, Ротмистрівка (дерев.) | Аварійна; опечатана 1810 р. | Тягне парафію після 1822; останній запис 1859 |
| Казанської ікони, Гоцулівка (кам.) | — | Збудована 1847 р. на місці Миколаївської |
| Синагога | Діє | Згадана SG (1885) і Сецинським (1901) |
Школи
Ані Марчинський (1820), ані Воєнно-статистичний опис Подільської губернії (1849) не згадують у М'ястківці жодної школи — хоча обидва джерела докладно описують містечко: костел, церкву, промисли, камінь.
Перша школа в М'ястківці відкрилася у 1862 р. — церковна, при Благовіщенській парафії.
У Ротмистрівці — паралельний процес: церковна школа з 1862 р. закрита 1882 р. (бо відкрилося міністерське училище в М'ястківці). Але у 1898 р. церковно-парафіяльну школу відновлено. У Високій Греблі школа грамоти — з 1890, у Мар'янівці — з 1898.
Школи М'ястківського округу
| Рік | Тип | Де |
|---|---|---|
| 1862 | Церковна школа | М'ястківка |
| 1862 | Церковна школа | Ротмистрівка |
| 1881 | Міністерське однокласне училище | М'ястківка (спільне з Ротмистрівкою) |
| 1882 | Закрита | Ротмистрівка (церковна) |
| 1890 | Школа грамоти | Висока Гробля |
| 1897 | Школа грамоти для дівчат | М'ястківка |
| 1898 | Церк.-парафіяльна школа (відновлена) | Ротмистрівка |
| 1898 | Школа грамоти | Мар'янівка |
«Половина — євреї»
«W połowie żydów» — напише Словник географічний про М'ястківку 1883 р. Але єврейська присутність тут значно старша.
У попередньому розділі ми бачили, як єврейське населення М'ястківки зменшилося з 604 душ (1765) до 440 (1784), а потім стабілізувалося на ~550 (1790). Переписи пояснюють провал розселенням по навколишніх корчмах і орендах — але варто пам'ятати хронологію. Між 1765 і 1784 гайдамацькі повстання обернулися масовим насильством проти євреїв: у 1765 р. зруйновано Красне — центр того ж ключа Любомирських, до якого належала М'ястківка — замок і містечко зрівняні з землею; у 1768 р. сотник Шило вирізав євреїв у Балті (30 км); Коліївщина Залізняка і Гонти спричинила різанину в Умані та десятках інших містечок. Можливо, частина євреїв тікала з помітного торгового центру до менших сіл, щоб пересидіти. Що показує XIX століття?
У 1797 р., після гайдамацьких катаклізмів, єврейська община М'ястківки була змушена взяти в кредит у місцевого костелу 1200 злотих — борг, який вона виплачувала протягом 60 років.
На 1832 р. усі 61 ремісник М'ястківки були євреями. До 1883 р. SG зафіксує лише 36 ремісників — зменшення вдвічі, ймовірно через конкуренцію фабричного виробництва після залізниці (1870).
Перший відомий рабін М'ястківки — Меер Гершович (перепис 1765). З 1886 р. рабіном був Ефраїм бен Барух Станіславський (нар. 1856) — зять рабіна Шимона Йосефа Ауербаха, онука р. Давида Цві, рабіна Шаргорода і Могилева-на-Дністрі. Станіславський — автор щонайменше двох друкованих праць: «Сама де-хаєй» (1896, про випікання маци) і «Мінхат Ефраїм» (1905, про закони шхіти), а також кількох рукописних — на Тору, на Шульхан Арух, драшот.
Містечко на 1883 рік
«Ma 722 dm, do 3000 mk., w połowie żydów, ziemi włośc. 3269 a dwors. 4100 dzies. [...] W mku 30 sklepów, 36 rzemieślników, 26 jarmarków. Cerkiew [...] ma 74 dz. ziemi i 2000 parafian. Kościół [...] ma 1962 [sic] 1883 r. parafian [...] Synagoga.»Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego, T. VI, с. 289 (стаття «Miastkówka»; дані на ~1883 р.)
М'ястківка за Словником географічним (~1883)
| Показник | Значення |
|---|---|
| Статус | Małe mko — мале містечко |
| Дворів | 722 |
| Мешканців | ~3000, половина — євреї |
| Землі селянської | 3269 десятин |
| Землі поміщицької | 4100 десятин |
| Крамниць | 30 |
| Ремісників | 36 |
| Ярмарків на рік | 26 |
| Правосл. парафіян | 2000 |
| Католицьких парафіян | 1962 |
| Синагога | є |
26 ярмарків на рік — це ярмарок кожні два тижні. Для «малого містечка» це дуже багато: Немирів мав 12 ярмарків, Тульчин — 10. М'ястківка — торговий вузол, де зустрічаються два потоки: чумацький (Шлях Шпаковий, від Дністра до Балти) і місцевий (навколишні 25–30 сіл колишнього кагалу).
30 крамниць і 36 ремісників — для містечка з 722 дворами це приблизно одна крамниця на 24 двори і один ремісник на 20. Сецинський (1901) уточнить, що серед ремісників — виробники кожухів (овчинних тулупів), а Ротмистрівка спеціалізується на відгодівлі свиней для продажу на М'ястківському ярмарку.
Єврейське населення за століття зросло від ~550 (1790) до ~1500 (1885). Середній темп — ~1% на рік, що реалістично для торгового містечка. Але SG додає і тривожну цифру: 4100 десятин поміщицької проти 3269 десятин селянської землі. На 1883 р. поміщик володіє більшою частиною землі, ніж усі селяни разом.
«Шляхом примусового продажу — Кочубея»
Марчинський (1823) фіксує власника — Ярошинського Яна. SG (1885) фіксує іншого:
«Założona przy końcu XVI w. stanowiła niegdyś osobny klucz Koniecpolskich, Lubomirskich. Potem należała do Bielskich i Jaroszyńskich, dziś drogą przymusowej sprzedaży Koczubeja.»SG T. VI, с. 289
«Drogą przymusowej sprzedaży» — «шляхом примусового продажу». Це не просто борги. Після Січневого повстання 1863 р. Олександр II запровадив системну політику ліквідації польського землеволодіння на Правобережній Україні: конфіскації маєтків учасників повстання, заборона полякам купувати нову землю (1865), примусові продажі на користь російських і лояльних покупців.
М'ястківка — не поодинокий випадок. Той самий SG фіксує «drogą przymusowej sprzedaży... od Jaroszyńskich do Koczubejów» щонайменше для п'яти маєтків Ярошинських: Медведівка і Попелюхи (ключ Новоконстантинівський, 9171 дес.), Студенниця (ключ Тиврівський), Михайлівка (Вінницький пов.) і М'ястківка. Стаття про Михайлівку прямо датує примусовий продаж: «po 1863 r.»
Покупець — граф Кочубей («hr. Koczubejów» — SG, ст. «Michajłowka»). Сецинський (1901) підтверджує: на момент його опису власник М'ястківки — «Кочубей».
1841 р. — «гострий конфлікт між євреями та Іваном Ярошинським через непомірне підвищення податей». Євреї скаржаться на «розорення помісником їхніх домів, обтяження зайвими податками, заборону продажу вина». Губернське правління наказує Ольгопольському суду «негайно захистити прохачів». Тим часом Ярошинський «забрав насильно частину зібраних євреями податей» і побив трьох євреїв.
У 1849 р. Епштейн ще фіксує Валерію Ярошинську (вдову) як власницю М'ястківки з ~2991 д.м. Примусовий продаж відбувся після 1863 р. — одночасно з іншими маєтками Ярошинських.
Ланцюг власників М'ястківки (XVI–XIX ст.)
| Період | Власник | Як набув | Джерело |
|---|---|---|---|
| ~1635–1682 | Конецпольські | Заснування (привілей MK 182) | АЮЗР; Przyłecki |
| ~1724–~1768 | Любомирські | Набуття спустошених маєтків; трибунал 1744 | SG; Heleniusz; Rolle |
| ~1760-ті–1789 | Антоній Бєльський герб Єліта (~1720–1789) | Ловчий надвірний коронний, австр. граф (1778). Марчинський: у ланцюжку власників. Акт купівлі від Любомирських не знайдено | Boniecki (Kalinowski); PSB II/60; Марчинський |
| 1789/91–1805 | Миколай Ярошинський (1742–1805) | Від спадкоємців Бєльського. У Крайовій табулі з 1791. Помер у М'ястківці | ЦДІАЛ, ф. 166, оп. 13, спр. 360; sejm-wielki.pl |
| 1805–1842 | Ян Ярошинський | Спадщина | Марчинський, T. III, с. 199 |
| 1842–після 1863 | Спадкоємці Яна (Валерія Ярошинська) | Спадщина | Epsztein, поз. 1021 (1849: ~2991 д.) |
| після 1863–1885+ | Гр. Кочубей | Примусовий продаж (після Січневого повстання) | SG T. VI, с. 289; Сецинський, № 1031 |
| ~1885–1898 | Ф. Терещенко → Н.Ф. Терещенко | Придбання «підприємцем Ф. Терещенком» (ЕСУ). 3550 дес. | Гульдман (1898), с. 224; ЕСУ, ст. «М'ястківка» |
| ~1910–1917? | Н. Уварова (Терещенко) | «Остан. власник» (ЕСУ). Шлюб Терещенко × Уваров? | ЕСУ (вторинне); Geni.com (не верифіковано) |
Гульдман: статистика 1893 р.
Між SG (1885) і Сецинським (1901) є ще одне джерело: Василь Гульдман, чиновник Подільського губернського правління, видав два довідники — «Населённые мєста» (1893) і «Поместное землевладеніе» (1898). Разом вони дають найповніший статистичний портрет М'ястківки наприкінці XIX ст.
М'ястківка за Гульдманом (1893)
| Показник | Значення |
|---|---|
| Статус | Містечко, владельческое |
| Відстань від повітового міста | 70 верст |
| Річка | Марковка (тут зветься Шумиловка) |
| Жителів (без приселка) | 564 д.о.п.; євреїв ~75% |
| Дворів (без приселка) | 258 |
| З приселком | до 5400 д.о.п.; дворів 818 |
| Церков | 2 (одна в містечку, друга в приселку) |
| Костел | 1 |
| Синагога | 1 + 2 молитовних доми |
| Училище | Однокласне народне; 2 вчителі, 51 учень |
| Аптека | 1 |
| Винокурний завод | 1 |
| Водяних млинів | 3 |
| Ремісників | 15 |
| Волостне правління | є |
564 жителі у самому містечку (без приселка) — здається мало? Це тому, що Гульдман рахує лише ядро, а Ротмистрівку та навколишні хутори зараховує як «приселок». З приселком — 5400 душ, що узгоджується з Сецинським (~5934 на 1901 р.).
Але є деталі, яких немає ні у SG, ні у Сецинського: аптека, винокурний завод, 3 водяних млини. Ремісників — 15 (SG давав 36 на ~1883 р., але «61 ремісник, усі євреї» фіксований на 1832 р.). Зменшення — знак того, що фабричні товари витісняють кустарне виробництво.
Другий довідник Гульдмана (1898) відкриває ім'я, яке ми шукали. SG (1885) писав «Кочубея» — але вже на 1898 р. власниця М'ястківки — Наталія Федорівна Терещенко, православна, дворянка Київської губернії. Адреса: Київ, Алексіївська, будинок № 3. Маєток: М'ястківка з фольварком Мордит, д. Мар'яновка, с. Лисогірка. Усього 3550 десятин (пахотної 2618, лісу 726½, усадебної 80½). Управитель — Семен Феофанович Хижинський.
Що бачить Сецинський
1901 рік. Євфимій Сецинський — священик, історик, член Подільського єпархіального історико-статистичного комітету — публікує найдетальніший опис М'ястківки та навколишніх сіл із усіх, що ми маємо. Він працює з парафіяльними документами, читає візити XVIII ст. у Мясковському костелі і записує місцеві перекази.
М'ястківка за Сецинським (1901)
| Показник | Значення |
|---|---|
| Статус | Містечко |
| Топографія | На схилі гори, при р. Шумилівці (→ Дністер); схил прорізаний двома глибокими ярами від дощів |
| Ґрунт | Чорнозем на полях; вапняковий камінь по берегах |
| Православних | 2814 |
| Римо-католиків | 120 |
| Євреїв | ~3000 |
| Разом | ~5934 д.о.п. |
| Економіка | Землеробство; ділянки подрібнені, багато безземельних; виробники кожухів; єврейська конкуренція |
| Власник | «Кочубей» (за Сецинським); Гульдман (1898) пише Терещенко — див. нижче |
~5934 мешканці — порівняйте з ~2260 у Марчинського (1823) і ~3000 у SG (1885). За 80 років населення зросло у 2,5 рази. Але пропорції змінилися: євреї — вже не «половина» (як у SG), а трохи більше. Православних — менше половини. Католиків — лише 120 осіб (при костелі з 1962 парафіянами за даними SG на 1883 р. — але та парафія охоплювала навколишні села, а Сецинський рахує лише мешканців самої М'ястківки).
І ось деталь, яка не потрапить у жодний статистичний довідник: «ділянки подрібнені, багато безземельних». Це вже не торгове містечко Ярошинських з 4100 десятинами поміщицької землі. Після реформи 1861 р. селяни отримали землю — але її було мало, і з кожним поколінням ділянки зменшувались.
Ротмистрівка — село-сателіт
Сецинський підтверджує те, що ми підозрювали з документів XVII ст.:
«[Ротмистрівка] завжди складало одне маєтність з м. Мясковкою.»Сецинський, № 1032
Разом із Остапівкою та Гоцулівкою (частини Ротмистрівки) і приписними селами Висока-Гребля та Мар'янівка — 3746 православних душ. Промисел — відгодівля свиней для продажу на ярмарку в М'ястківці. У Високій Греблі та Мар'янівці — багато католиків (у Високій Греблі — половина мешканців), причому Сецинський уточнює: це «збідніла шляхта на чиншевому становищі».
Перекази і легенди
Сецинський — ретельний збирач переказів. Він записує все, що чує від місцевих і читає у візитах XVIII ст. із костелу. Але він не верифікує ці перекази документально — і це треба враховувати.
Перекази за Сецинським vs. документальні джерела
| Переказ | Що каже Сецинський | Що кажуть документи | Оцінка |
|---|---|---|---|
| «Шумилів» | «Въ древности здєсь былъ городъ [...] „Шумиловъ"» | Жодне джерело XV–XVII ст. не знає назви «Шумилів». Боплан (~1637): Myaskowka | Непідтверджено |
| Назва від «мʼясо» | «Остались одни только трупы (мясо), то вновь поселившіеся дали ему названіе „Мясковка"» | Типова народна етимологія. Ймовірніше: від прізвища Мясковський/Мястковський або від «miasto» (місто) | Народна етимологія |
| 4 церкви у XV ст. | «Ещё въ XV в. здєсь было четыре православныхъ церкви» | Яблоновський (T.3, с. 724–725): басейн Косниці/Марківки — «пустиня» до початку XVII ст. Патріарх Макарій (1654) — 2 церкви | Неможливо |
| «7 разів спалена» | «Церковь семь разъ была сожигаема татарами, но стєны ея уцєлєли» (зі слів візит XVIII ст.) | Число «7» може бути символічним, але факт неодноразового спалення — правдоподібний: стіни в сажень, регіон на татарському шляху | Правдоподібно (деталі не перевірені) |
Четвертий округ
Сецинський описує М'ястківку як центр 4-го благочинного округу Ольгопольського повіту. Навколо — села, які ми зустрічали в документах XVII–XVIII ст. Тепер ми бачимо їх у 1901 р.:
Сусідні села 4-го округу (~1901)
| Село | Населення (правосл.) | Церква | Власник |
|---|---|---|---|
| Жабокрич, м. | 2847 + ~1000 євр. | кам., Арх. Михаїла, 1862 | Бржозовський |
| Зеленянка, с. | 1172 | дерев., 1744 | 3 власники |
| Левків, с. | 1564 | кам., 1858 | Бржозовський |
| Сл.-Горячківка | 2390 | кам., 1821 | Ярошинський |
| Ст.-Горячківка | 2317 | дерев., 1798 | Ярошинський |
| Сл.-Христище | 1443 | кам., 1790 | Ярошинський |
| Ст.-Христище | 2382 | кам., 1869–1874 | Стадницький → Тишкевич |
| Сл.-Шарапанівка | 1536 | дерев., 1761 | — |
| Ст.-Шарапанівка | 1546 | дерев., 1745 | Ярошинський |
| Соколівка | 3259 | дерев., 1873; цукровий завод | — |
| Чеботарка | 2078 | кам., 1881 (55 000 руб.) | — |
Зверніть увагу: Ярошинський як власник фігурує не лише в М'ястківці, а й у Горячківках, Христищах, Шарапанівках. Тобто якщо М'ястківка відійшла до Кочубея «шляхом примусового продажу», то сусідні села залишилися за Ярошинськими. Або тут інше покоління Ярошинських, або продаж стосувався тільки самого містечка.
За переписом 1897 р., у М'ястківці проживало 2105 євреїв — це 26% від загального населення (~8100). Порівняно з ~1500 за SG (1885) — зростання на ~40% за 12 років, пов'язане зі зростанням торгівлі після прокладення залізниці Одеса–Київ (1870).
На 1889 р. у М'ястківці діяли кам'яна синагога та два молитовних доми. Равін — р. Ефраїм Станіславський, автор галахічних праць «Сама де-хаєй» (1896) та «Мінхат Ефраїм» (1905). На старому єврейському кладовищі збереглися надгробні стели з XVIII ст. (найдавніша датована — 1809 р.).
Пещанка і «Мясковський ключ»
Окреме свідчення із сусіднього, 5-го округу. Сецинський описує Пещанку (1751 м. + 1772 ж. + ~1500 євреїв) і додає:
«П[ещанка] нєкогда принадлежала къ Мясковскому ключу имєній Конецпольскихъ, затємъ Любомирскихъ. Въ концє XVIII в. она поступила въ казну.»Сецинський, № 1060
«Мясковський ключ імєній Конєцпольських» — Сецинський фіксує термін, який я реконструював за реєстрами XVII ст. М'ястківка — центр ключа (= адміністративної одиниці), що об'єднував мінімум 10–12 сіл. Пещанка — одне з них, і вона в кінці XVIII ст. відійшла до казни, тобто відкололася від ключа ще до Ярошинських.
Підсумок: портрет містечка на 1901 рік
XIX ст. — перше століття, для якого ми не маємо жодного свідчення про облоги, спалення чи воєнні руйнації М'ястківки. Після 270 років війн, облог і руйнувань містечко нарешті росте без перерв.
М'ястківка: зростання за XIX ст.
| Рік | Населення | Дворів | Власник | Джерело |
|---|---|---|---|---|
| ~1823 | ~2260 (1130 д.м.) | — | Ярошинський Ян | Марчинський |
| ~1883 | ~3000 | 722 | Кочубей | SG T. VI |
| 1893/98 | ~5400 (з присілком) | 818 | Терещенко (Гульдман 1898) | Гульдман (1893, 1898) |
| 1901 | ~5934 (2814 правосл. + 120 кат. + ~3000 євр.) | — | «Кочубей» (Сецинський) ⚠ | Сецинський |
Від ~2260 до ~5934 — зростання у 2,5 рази за 80 років. Яким було це містечко на порозі XX століття?
Люди. Майже 6000 мешканців — три громади, що живуть пліч-о-пліч. Православні (~2800) — «всі без виключення селяни»; ділянки подрібнені, багато хто лишився без наділів і живе «виключно поденною роботою»; є майстри, що шиють овчинні кожухи, але «внаслідок єврейської конкуренції мало припадає заробітку на їхню долю». Євреї (~3000, 75% ядра містечка) — крамарі, шинкарі, ремісники; кам'яна синагога, два молитовних доми, равін-автор галахічних творів, надгробні стели з XVIII ст. Католики (120) — нащадки ополяченої шляхти і польських колоністів; серед них у Високій Греблі — «збідніла шляхта на чиншевому становищі».
Храми. Кам'яна Благовіщенська церква (1708) — стіни в сажень, один купол зовні з чотирьох первісних, іконостас замінено 1888 р. Мурований костел (1747, ремонт 1785) — консекрований 1841, парафія з 1808, цегла на кам'яних фундаментах. Кам'яна церква Казанської ікони в Ротмистрівці (1847). Синагога. Поясо-Покладенська церква — розібрана ще ~1809.
Торгівля. 26 ярмарків на рік (ярмарок кожні два тижні!), 30 крамниць. Для порівняння: Немирів мав 12, Тульчин — 10. Три водяних млини на Шумілівці, винокурний завод. Аптека.
Освіта. Міністерське однокласне училище (з 1881), 2 вчителі, 51 учень. Окрема школа грамоти для дівчат (з 1897). Ще чотири школи в навколишніх селах.
Влада. Волостне правління. Центр 4-го благочинного округу Ольгопольського повіту — 11 парафій довкола. Власниця за Гульдманом (1898) — Наталія Терещенко, дворянка з Києва; управитель Хижинський на місці. Сецинський (1901) все ще пише «Кочубей» — хто з них правий, відкрите питання. Навколишні села тримають інші Ярошинські та Бржозовські — старий «ключ» розпався.
Земля. Ось що змінилося назавжди. Поміщицька земля (3550 дес. за Гульдманом) все ще перевищує селянську (3269 дес. за SG). Ділянки подрібнені, безземельних дедалі більше — але земля йде не їм, а новим поміщикам. Старий «ключ Конецпольських» розпався: Пещанка відійшла до казни, М'ястківка — від Ярошинських до Кочубея «шляхом примусового продажу», а потім, ймовірно, до Терещенків (за Гульдманом 1898).
Містечко, засноване для контролю Кучманського шляху (1630-ті), пережило облоги (1654, 1674), османську окупацію (1672–1699), знищення і відновлення. У XIX ст. його вороги — уже не орда і не козаки, а борги, подрібнення землі і примусові продажі. Далі — XX століття.