Засновник містечка. Найбільший колонізатор Побережжя Брацлавського: 170 міст, 740 сіл, 12 староств. Збудував фортецю Кудак, замок у Бродах. Одружений з Кристиною Любомирською (1619) — зв'язок, який через століття визначить долю маєтку.

27 лютого 1637 р. — отримав від короля Владислава IV привілей на заснування 8 міст на магдебурзькому праві «для оборони Королівства при Шляку Кучманському, у воєводстві Брацлавському». Документ — формуляр-бланк із порожніми місцями для назв: «z okienkami, na wpisanie przezwiska Miast, które sadzone będą». М'ястківка, ймовірно, — одне з цих восьми містечок.

Син Станіслава. Через шлюб з Йоанною-Барбарою Замойською (1642, посаг 800 000 зл.) приєднав Шаргород, Красне, Рашків. Саме він у 1646–47 рр. відібрав у Богдана Хмельницького хутір Суботів — одна з причин козацького повстання.

У реєстрі подимного 1664 р. М'ястківка ще записана як «p. Koniecpolskiego, wojewodzica Sędomirskiego» — хоча Олександр помер у 1659 р. Фактичний власник — його син Станіслав Самуїл.

Останній з головної лінії роду. Бездітний. Перед смертю передав усі маєтки двоюрідному брату Яну Олександру. У його реєстрі ~1672 р. (Connotatio Dobr) М'ястківка — у тракті Боговому (дохід 42 000 зл./рік), Кам'янобрід — у тракті Дністровському. Два тракти разом — 77 міст, 50 сіл.

Oblata Donacyi (Przyłecki, с. 375–379) Дарча грамота Станіслава Самуїла — передача маєтків двоюрідному брату.

Przyłecki S., Pamiętniki o Koniecpolskich (Lwów, 1842), с. 375–379

Бездітний. На його похороні «розбито герби» — обряд вигасання роду. Українські маєтки значною мірою спустошені після османської окупації (1672–1699).

Сотник Мястковської сотні у Реєстрі 1649 р. (259 козаків). У 1654 р. Павло Алеппський бачить його як «полковника Михаїла», що стоїть з військом «для надзора за границей страны ляхів, Молдавіі і страны татаръ». Полковник Брацлавський до ~1666 р.

Формально М'ястківка — власність Конецпольських. Але реальна влада — у козацького полковника: суд, оборона, адміністрація. Конецпольські далеко, фортеця — тут.

Син Михайла. М'ястківка — «його маєтність» (Легун).

У 1708 р. перебудував у камені церкву Благовіщення — ту саму, яку бачив Павло Алеппський у 1654 р. Стіни товщиною в сажень (~2 м), первісно 4 куполи. Церква вистояла сім спалень від татар — і стоїть донині.

Подарував Євангеліє (друкарня Києво-Печерської Лаври, 1697) з написом: «дана є в місто М'ястківку його маєтності до храму Благовіщення року 1708».

Після Полтави (1709) заслано до Сибіру як мазепинця. Місцева традиція кінця XVIII ст. стверджувала, що містечко «засноване наприкінці XVI ст. полковником Зеленським» — козацька пам'ять стерла шляхетських Конецпольських.

Перший Любомирський, який набув М'ястківський ключ. Близько 1724 р. отримав маєтки вигаслого роду Конецпольських. У 1744 р. Люблінський трибунал підтвердив власність проти претензій Халаїмів.

Увесь маєтковий комплекс називався «влость Красненська» — 7 ключів, від 3 миль від Вінниці до Ягорлика на кордоні, три повіти. Містечка: Буша, Рашків, Юзефгрод, Саврань, Чечельник, Цекинівка, Крута, М'ястківка, Рибниця, Томашпіль — «околені незліченною кількістю сіл, слобод і футорів». До 1672 р. тут нараховували 61 містечко і 99 сіл.

По смерті Єжи Олександра (1735) маєтки поділили два сини: Станіслав (1704–1793, майбутній воєвода київський) і Юзеф (1704–1755, підстолій великий литовський).

Збудував мурований костел Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у 1747 р. — з цегли на кам'яних фундаментах, зі скарбницею і закристією. Заклав фундуш 800 зл. пол. на утримання пробоща, додав орну землю, луки і ґрунт. Три вівтарі: головний дерев'яний, бічні мальовані аль-фреско. Дерев'яна дзвіниця з трьома дзвонами.

Юзеф помер бездітним у 1755 р. — М'ястківський ключ повністю перейшов до брата Станіслава.

1751 р. — фундаційний акт Павлочі (15.XI.1751) називає «Józef Lubomirski, Hrabia na Wiśniczu… Miastkowce, Tomaszpolu, Raszkowie, Sawraniu…». Це остаточно підтверджує: М'ястківку у 1751 р. тримав саме цей Юзеф (†1755), а не його тезка-племінник (1751–1817), який щойно народився того ж року

Схематизм 1831 р. (Щепаняк, с. 135–136) Запис про костел М'ястківки: фундатор — князь Юзеф Любомирський, 1747 р.

Szczepaniak J., Diecezja kamieniecka (2019); DAChmO, ф. 685, оп. 4, спр. 23

Брат Юзефа. Успадкував М'ястківку після його бездітної смерті (1755). Дружина — Людвіка Гонората Поцей h. Waga. Мав 7 дітей, серед них Юзеф Олександр (1751–1817, каштелян київський) — тезка дядька, який продовжив фундаторську традицію (мурований костел у Чечельнику, 1786).

У 1760-х Станіслав масово розпродавав маєтки. У 1766 р. продав Красне з 9 селами Пясковському (ЕСУ). М'ястківський ключ перейшов до Антонія Бєльського — ймовірно через купівлю, але акт не знайдено.

Antoni Bielski herbu Jelita, з Ольбрахціц. Ловчий надвірний коронний (з 1750), староста червоноґродський, австрійський граф від Марії-Терезії (1778), кавалер ордена Білого Орла (1782). Головна резиденція — Пеняки (суч. Бродівський р-н, Львівщина).

Дружина — Текля з Калиновських, донька Людвіка Калиновського, старости вінницького (Bracł. XVII f. 1992). Це шлюб, який з'єднав галицького магната з вінницьким колом — землевласниками Брацлавщини. Через тестя-старосту Бєльський увійшов у регіон, де через декілька років набуде М'ястківку.

Boniecki (Herbarz Polski, T. 1, с. 254–255) подає повний родовід Бєльських h. Jelita z Olbrachcic: рід походить з Олбрахціц і Лебеньовки (Gr. Lwows. 1753–1762). Антоній не мав синів — «nie pozostawił męskiego potomstwa» (Boniecki, T. 1, с. 236). Лише дочки: Анєля (× Мьончинський), Францішка (× Ігнацій Стемпковський), Юліанна (× Дзєдушицький).

Марчинський (1823) ставить у ланцюг власників: «należała dawniey do Xiążąt Lubomirskich i Bielskich». Схематизм 1831 р.: співфундатор відновлення костелу (1785) разом з Миколаєм Ярошинським. Заклав 1600 зл. на двох вікаріїв «na dobrach kolatorskich» — що підтверджує його статус колатора (патрона) маєтку.

Як М'ястківка потрапила до Бєльського від Любомирських — невідомо. Акт купівлі/продажу не знайдено. Помер 28.II.1789 у Пеняках, без синів — через два роки М'ястківка вже в руках Ярошинського. Ймовірно — через купівлю від дочок-спадкоємиць або через попередню угоду (Ярошинський уже був співфундатором у 1785).

Boniecki, Herbarz Polski, T. 1, с. 254–255 Родовід Бєльських h. Jelita, з Олбрахціц. Антоній: ловчий надвірний коронний, граф австрійський.

Boniecki A. Herbarz Polski. T. 1. Warszawa, 1899

Перший документально підтверджений одноосібний власник М'ястківки після Любомирських. У 1791 р. Крайова табуля (Львів) фіксує його як єдиного власника (ЦДІАЛ, ф. 166, оп. 13, спр. 360, 6 арк., латинською).

Депутат Великого Сейму (1790) від Брацлавського воєводства — перший у списку послів Брацлавщини (VL T.9). Кавалер ордена Білого Орла (1792). Підчаший брацлавський.

У 1791 р. Конституція «Сеймики» включила М'ястківку як одну з 8 парафій Брацлавського повіту — поряд з Брацлавом, Тульчином, Рашковом і Балтою.

Volumina Legum, T. 9 (1791) Конституція «Сеймики»: М'ястківка — одна з 8 парафій Брацлавського повіту.

Volumina Legum. T. IX. Kraków, 1889

Boniecki (Herbarz Polski, T. 8, с. 269–270) подає повний родовід Ярошинських. Батько — Захаріаш Ярошинський (1700–1774), підстолій вінницький — з того самого вінницького кола, що й тесть Бєльського (Калиновський, староста вінницький). Дружина — Маріанна з Кордишів (DW. 104 f. 724).

Boniecki прямо називає Миколая «właściciel Miastkówki» — «власник М'ястківки».

Помер у М'ястківці 2 жовтня 1805 р.

Boniecki, Herbarz Polski, T. 8, с. 277–278 Родовід Ярошинських. Миколай — «właściciel Miastkówki». Діти Яна народжуються в М'ястківці (1836, 1841).

Boniecki A. Herbarz Polski. T. 8. Warszawa, 1905

Син Миколая. За Марчинським (1823): 1130 душ чоловічих у самій М'ястківці (~2260 мешканців) плюс 5 підселень — Болган, Христище, Шарапанівка, Висока Гребля, Жидівка.

Діти народжувалися в М'ястківці: Вітольд (1836), Зиґмунт (1841) — М'ястківка була не просто маєтком, а родинним гніздом.

Тричі одружений: Анна Мальчевська (розлучення), Барщевська, Юлія Тизенгаузівна.

Boniecki, T. 8, с. 270 Ян — «właściciel Miastkówki, Stawek i Haraczkówki, marszałek olgopolski».

Boniecki A. Herbarz Polski. T. 8. Warszawa, 1905

Ян помер 1842 р. За польськими гербівниками (Boniecki) чотири сини поділили батькові маєтки — і жоден з них там не записаний прямо «власником М'ястківки»: Константій отримав Шарапанівку, Вітольд — Горачківку, Зиґмунт — Ставки. Звідси давніша гіпотеза, що М'ястківка дісталася найстаршому, Константію.

Російські архівні справи цю прогалину закривають. ДАХмО ф. 241 (інвентарі Бібіковської реформи, 1845–1851) ведуть увесь маєток як власність «наслідників поміщика Яна (Ивана) Ярошинського» — дев'ять об'єктів: містечко М'ястківка, присілок Мар'янівка, Ново- і Старомястковецький фольварки, Жидівка, Висока Гребля, Ново- і Старо-Горячківка, Ставки.

Конкретне ім'я дає ДАВО ф. 468 оп. 1 спр. 364: «Дело о вводе во владение Мястковецким имением помещика Ярошинского Генриха», 1856–1860 рр. — судовий ввід у володіння саме М'ястківським маєтком. Отже після Яна маєток юридично перейшов до Генриха Ярошинського — першого названого по імені власника М'ястківки після батька (спадкоємець Яна; ймовірно той самий «четвертий син», не названий у гербівнику — потребує звірки з родоводом за самою справою).
У 1849 р. Epsztein фіксує Валерію Ярошинську (дружина Константія, уродж. Будзинська) з ~2991 душою.

Після 1863 р. — Січневе повстання. Маєтки Ярошинських з трьох ключів (Н.-Константинівський, Тиврівський, М'ястківський) перейшли до графа Кочубея. Для ключа Н.-Константинівського (9171 дес.) SG прямо пише: «z rozporządzenia rządu przymusową sprzedażą» — за розпорядженням уряду, після 1863 р. Для М'ястківки SG зазначає лише «dawniej Jaroszyńskich», без деталей механізму. Зиґмунт (нар. у М'ястківці 1841) емігрував до Галичини.

Epsztein, поз. 1021 Ярошинська — запис маєтку М'ястківка в реєстрі землевласників.

Epsztein T., Spis ziemian (Warszawa, 2001)

Після Січневого повстання (1863) маєтки Ярошинських з трьох ключів перейшли до графа Кочубея. Для ключа Н.-Константинівського (9171 дес.) SG прямо пише: «z rozporządzenia rządu przymusową sprzedażą» — примусовий продаж за розпорядженням уряду. Для М'ястківки SG зазначає лише «dawniej Jaroszyńskich», без деталей механізму.

SG (1885) і Сецинський (1901) ще вказують «Кочубей» як власника. Проте Гульдман (1898) вже фіксує Терещенко — отже перехід відбувся десь між 1885 і 1898.

Маєток купив її батько — підприємець Федір Терещенко (ЕСУ: «У 2-й пол. 19 ст. М. купив підприємець Ф. Терещенко»; місцева традиція знала його як «Ф.А. Терещенко»). На момент фіксації Гульдманом (1898) власницею записана вже дочка — Наталія Федорівна (православна, дворянка Київської губ., мешкала: Київ, Алексіївська, буд. 3). Маєток: М'ястківка з фольварком Мордит, д. Мар'яновка, с. Лисогірка. Усього 3550 десятин (пахотної 2618, лісу 726½, усадебної 80½). Управитель — Семен Феофанович Хижинський.

SG (1885) і Сецинський (1901) пишуть «Кочубей», але Гульдман (1898) вже фіксує Терещенко. Сецинський працював з парафіяльними документами, Гульдман — з офіційними земельними реєстрами.

Гульдман, Поместное землевладение (1898), с. 224 М'ястківка — Терещенко Н.Ф., 3550 дес.

Гульдман В.К. Поместное землевладение в Подольской губерніи. Каменец-Подольский, 1898

ЕСУ: «остан. власник — поміщиця Н. Уварова (Терещенко)». Подвійне прізвище вказує на шлюб Терещенко з родиною Уварових.

За генеалогічними джерелами (Geni.com, Rodovid), Наталія Федорівна Терещенко (нар. 1890) у 1910 р. вийшла заміж за Сергія Сергійовича Уварова, предводителя дворянства Бердичівського повіту. Якщо це та сама особа — місцева традиція, яка знала і «Терещенків», і «Уварових», — мала рацію: це одна сім'я через шлюб.

Статус: гіпотеза. Першоджерело (акт шлюбу, дворянська книга, акт на маєток) не знайдено. Потрібна верифікація.