У попередньому розділі ми залишили М'ястківку в липні 1654 року — в облозі, восьмитисячна армія під стінами, козак Власенко мчить до Хмельницького. Чим закінчилась облога — документи мовчать. Але місто вижило. І наступні тридцять років воно переживатиме ще гірше: османську окупацію, татарські набіги, повне спустошення краю. А рід, що його заснував, вигасне, не залишивши спадкоємців.

Ця стаття — про найтемніше півстоліття в історії М'ястківки: від подимного реєстру 1664 р. до Карловицького миру 1699 р. і кінця роду Конецпольських (1719). Про місто, яке впало зі статусу «городъ» до «слободи», але вижило тоді, коли навколо все «розорили до основанія».

Двадцять п'ять димів

1664 рік. Десять років після облоги. Брацлавщина повільно приходить до тями після Хмельниччини. Проводиться подимний реєстр — перепис оподатковуваних домогосподарств для всіх воєводств Речі Посполитої. Ось що записано про М'ястківку:

«Z Miastkowki, słobody j. mc. p. Koniecpolskiego, wojewodzica Sędomirskiego, z dymow dwudziestu pięci, z młynow korecznikow kamieni dwoch po zł. jednemu, — summa zł. czterdziesci jeden, gr. piętnascie, ad rationem.»

АЮЗР, ч. VII, т. 2, с. 561 (подимний реєстр 1664 р.)

АЮЗР VII.2, с. 561 Подимний реєстр 1664 р. — М'ястківка як «słoboda» з 25 димів.

Архив ЮЗР, ч. VII, т. 2, с. 561

Переклад: «З М'ястківки, слободи ясновельможного пана Конецпольського, воєводича сандомирського, з димів двадцяти п'яти, з млинів-корчемників каменів двох по злотому одному — сума злотих сорок один, грошів п'ятнадцять, на рахунок.»

Порівняйте. У 1649 р. Мястковська сотня — 253 козаки (Реєстр Війська Запорозького, с. 253). З сім'ями, некозацьким населенням, ремісниками — понад тисячу мешканців. Тепер — 25 димів. Десятикратне скорочення за п'ятнадцять років.

Крикун (Брацлавське воєводство, 2008, с. 244) кваліфікує статус М'ястківки в цей період як «с.» — село. У 1635 і 1645 рр. вона мала статус «м.» (містечко). До 1664 р. понижена до села-слободи.

Власник — «Конецпольський, воєводич сандомирський». Це Станіслав Самуїл Конецпольський, якому у 1664 р. приблизно 21 рік — син Олександра, воєводи сандомирського (†1659). «Воєводич» — син воєводи — титул, що передається спадково. Чи бував він у М'ястківці? Навряд чи. Його маєтки — на папері. Реальна Брацлавщина — у руїнах.

Інвентар імперії, що зникає

1672 рік. Бучацький мир — найганебніший мирний договір у історії Речі Посполитої. Османська імперія отримує Подільське і Брацлавське воєводства. Кам'янець-Подільський — під турками. Вся Брацлавщина формально стає османською територією.

У цей момент Станіслав Самуїл Конецпольський, обозний великий коронний, друкує невеликий документ — шестисторінкову брошуру зі списком усіх своїх маєтків. Це «Конотація добр» — не архівний запис, а політичний памфлет, виданий для поширення (ймовірно, на Сеймі). Мета — довести масштаб втрат після Бучацького миру.

Конотація добр Конецпольського (~1672–1682) Шестисторінкова брошура — інвентар маєтків, втрачених після Бучацького миру.

Przyłecki, док. 48, с. 373. Оригінал: Бібліотека Підгорецька

Маєтки поділені на тракти — адміністративні кластери вздовж торгових шляхів. М'ястківка і пов'язані поселення з'являються у двох із них:

Зверніть увагу: Kamienobrod (Кам'янобрід) і Miastkowka (М'ястківка) записані в різних трактах — Дністровському і Боговому відповідно. Це ще один аргумент на користь того, що адміністративно це були окремі одиниці, хоч і стояли поруч. Тут же і Kusnica (Косниця) — те саме містечко на нашій річці, яке «со всЪмъ пропала» за два роки після цього документа.

Загальний масштаб спадщини Конецпольських у цьому документі — 170 міст і 740 сіл, сумарний дохід понад 500 000 злотих на рік (Przyłecki, с. 373; Rodowód Конецпольських).

Хан під стінами

Серпень 1674 року. Бучацький мир (1672) віддав Поділля і Брацлавщину Османській імперії — але Сейм відмовився його ратифікувати (1673). Ян Собеський розгромив турків під Хотином (листопад 1673) і став королем. Османи вважали договір чинним, поляки — ні. Султан Мехмед IV вирішує примусити: організовує великий каральний похід на Правобережну Україну. Кримський хан з ордою — його авангард. Маршрут: з Молдавії через Дністер під Сорокою — і далі на Умань, на Київ.

Першою зупинкою після переправи стає М'ястківка. Але в документі вона названа не «містечком Конецпольського» — а «містечком полковника Зеленського»:

«А переправясь ханъ чрезъ ДнЪстръ, сталъ въ мЪстечкЪ Мясковкѣ полковника Зеленского, тому нынЪ 33-й день. А на другой день послЪ хана, пришолъ къ ДнЪстру турской Ибрагимъ паша съ великимъ войскомъ, и сталъ у ДнЪстра на берегу.»

АЮЗР, т. XI, с. 612

АЮЗР XI, с. 612 «Сталъ въ мЪстечкЪ Мясковкѣ полковника Зеленского, тому нынЪ 33-й день.»

Акты ЮЗР, т. 11, с. 612

«Містечко полковника Зеленського» — не Конецпольського, не воєводича сандомирського. У подимному реєстрі 1664 р. формальний власник — Конецпольський. Але для розвідки й для орди М'ястківка — місто Зеленського, козацького полковника, який стояв тут із військом ще двадцять років тому.

Хан стоїть у М'ястківці вже 33 дні. На другий день після нього до Дністра підійшов турецький Ібрагім-паша з великим військом. Гетьман Самойлович повідомляє те саме царю (с. 621):

«Хана крымского съ ордами съ Волоскіе земли на сю сторону ДнЪстра прежде себя послалъ, которой ДнЪстръ подъ городомъ Сорокою чрезъ мосты перешедчи, сталъ въ мЪстечкЪ въ Мясковке.»

АЮЗР, т. XI, с. 621 (лист гетьмана Самойловича царю)

Це та сама стратегічна позиція, про яку Павло Алеппський писав двадцять років тому: «для нагляду за кордоном ляхів, Молдавії і країни татарів». Тільки тепер контроль над цим вузлом перейшов до іншого боку.

Допит полонених татар (14 серпня 1674 р.) дає три ключові фрагменти. Перший — фраза, що стала назвою цієї статті:

«А Месковъ де мЪстечко еще не взято; а иное мЪстечко они взяли и разорили до основанія и людей розобрали. А два мЪстечка сдались, и въ тЪхъ мЪстечкахъ ничего разоренія не учинили. А иные де мЪсти междо ДнЪстра и Буга крЪпкіе, и можетъ быть, что подъ ними стоятъ и ихъ добываютъ, и потому по се время и замЪшкались.»

АЮЗР, т. XI, с. 615

АЮЗР XI, с. 615 Допит полонених: «Месковъ де мЪстечко еще не взято».

Акты ЮЗР, т. 11, с. 615

М'ястківка — «ще не взято». Навколо — тотальне знищення: інше містечко «взяли і розорили до основанія і людей розібрали». Два містечка здалися добровільно — тих не чіпали. А інші міста між Дністром і Бугом — «крЪпкіе» (міцні), і можливо, орда досі під ними стоїть і добуває — «потому по се время і замЪшкались». Саме укріплення Побережжя затримують всю кампанію.

Другий фрагмент — причини походу, названі самим полоненим татарином:

«Мышкота де чинитца для того, первое: чаетъ онъ, что Поляки имъ въ миру отказали; а другое то: намЪреніе ихъ такое, что междо ДнЪстра и Буга городки всЪ очистить и до основанія разорить, чтобъ впредь въ тЪхъ мЪстЪхъ ничего не было; и развЪ они затЪмъ замЪшкались. Третія причина мышкотъ ихъ, чаетъ онъ, та, что ДнЪстръ и Бугъ переправы великіе.»

АЮЗР, т. XI, с. 615–616

Три причини від самого полоненого: поляки відмовили в мирі (= Сейм не ратифікував Бучацький договір), знищити все між Дністром і Бугом, і складні переправи через великі ріки. М'ястківка — у зоні тотального руйнування. І тримається.

Дерев'яна стіна і рови, які копали у червні 1654 р. «через те, що зробили ляхи в ніч перед Пасхою» — через двадцять років вони знову працюють. Або їх відновили. Полонений каже прямо: міста Побережжя — «крЪпкіе». М'ястківка — одне з них.

Останній акорд Зеленського

Того ж літа 1674 р., 12 липня — за місяць до допиту, в якому прозвучить «ще не взято», — із Клебаня (Klebań alias Sławogrod, ~42 км на північ від Городківки, біля Тульчина) пише лист Михайло Зеленський, тепер подольський полковник.

Він просить гетьмана Самойловича про термінову допомогу (АЮЗР XI, с. 523): «Изволь съ войсками сюда вступити [...] а буде бы не поспЪшилъ, то конечно погибель христіянская вскорЪ была». Зеленський уже покинув Клебань, відступає.

І в приписці до того ж листа:

«Подлинная вЪдомость пришла, что Кусница со всЪмъ пропала; по разоренію жъ, имЪть и иные городы разоряти орды съ Турками.»

АЮЗР, т. XI, с. 523

АЮЗР XI, с. 523 Лист Зеленського з Клебаня: «Кусница со всЪмъ пропала».

Акты ЮЗР, т. 11, с. 523

Кусниця — це Косниця, містечко при гирлі нашої Марківки, де та впадає в Дністер. Літопис Самовидця (вид. Джерел, с. 118) підтверджує: «притягнувши, турчин Косницю достал, і усіх людей вистинано, а напотом місто Ціну достали і вистинали». Турки взяли Косницю і вирізали всіх мешканців.

Це останній раз, коли ми бачимо Зеленського в документах. Нитка, що тяглась від Реєстру 1649 р. (с. 253) — сотник Містковської сотні → полковник Брацлавський (1654) → облога М'ястківки → маєток у Клебані (1664) — замикається. Колишній сотник М'ястківки повідомляє про загибель сусіднього містечка на нашій річці. Чи вижив сам Зеленський — невідомо. Але М'ястківка, на відміну від Косниці, — «ще не взято».

Кінець роду

У 1676–1679 рр. М'ястківка все ще значиться у списку маєтків Конецпольського (Крикун, Брацлавське воєводство, с. 244: «Сп. м. С. Конєцпольського, складений у 1676–1679 pp.»). Але рід, що заснував містечко, добігає кінця.

Станіслав Самуїл Конецпольський (бл. 1643–1682) — обозний великий коронний, потім воєвода подільський.

Одружений з княгинею Катажиною Вишневецькою. Бездітний. Перед смертю складає акт дарування — Oblata Donacyi — і передає всі маєтки своєму двоюрідному братові Яну Олександру Конецпольському, синові Кшиштофа, воєводи белзького (Przyłecki, с. 375–379).

Oblata Donacyi (1682) Акт дарування Станіслава Самуїла Конецпольського — передача всіх маєтків двоюрідному братові Яну Олександру.

Przyłecki, с. 375–379

Ян Олександр Конецпольський (1635–1719) — останній чоловік роду. Конюший великий коронний, потім воєвода брацлавський (1704–1710), воєвода серадзький (1710–1719). Одружений з Ельжбетою Жевуською. Бездітний.

Він помирає у 1719 році. На похороні «розбито герби» — шляхетський обряд kasowania herbu, знак того, що рід вигас назавжди.

Конецпольські — один з наймогутніших родів Речі Посполитої, 170 міст і 740 сіл, гетьман, що будував Кудак і Броди — більше не існують.

Українські маєтки на момент смерті Яна Олександра — значною мірою порожні. Османська окупація Брацлавщини (1672–1699), татарські набіги, козацькі війни залишили край «зовсім порожнім». Лише Карловицький мир (1699) повернув Поділля і Брацлавщину до Речі Посполитої — але відбудовувати мав уже хтось інший.

Після 1719 р. М'ястківка переходить до Любомирських. Механізм передачі складний: за Геленіушем (1882), маєтки Конецпольських в Україні «повною пусткою залишались» до ~1700 р., а у 1724 р. Любомирські набули їх. Люблінський трибунал 1744 р. підтвердив їхню власність. У 1747 р. князь Любомирський побудує в М'ястківці католицький костел (SG T.VI, с. 289) — перший мурований будинок у містечку. Але це вже наступна історія.

Перше століття: підсумок

Від заснування (~1637) до кінця роду Конецпольських (1719) — вісімдесят років.

За цей час М'ястківка пройшла шлях, який більшість міст проходять за століття:

Що вижило: назва — М'ястківка, дві церкви — Благовіщення на лівому березі (діє й сьогодні) та Св. Миколая на правому (за деякими свідченнями, згоріла лише в XIX ст.), і кам'яна кріпость — двоповерхова кам'яниця зі стінами завтовшки в метр, підвалом і підземними ходами, яка стоїть на торговій площі Городківки й досі.

Що загинуло: рід Конецпольських — засновники містечка, один з наймогутніших родів Речі Посполитої. 170 міст, 740 сіл, гетьман, що будував Кудак і Броди — і за вісімдесят років жодного спадкоємця. Разом з ним зникла і первісна назва містечка — Kamienobrod, що ще фігурує в Конотації добр, але після 1682 р. більше не з'являється в жодному документі.