Дике Поле
Уяви, що стоїш на березі Шумилівки в 1600 році. Навкруги — нічого. Жоден документ не знає цього місця. Жоден реєстр не згадує ні села, ні хутора, ні навіть шляху. 28 квадратних миль порожнечі в басейні Марківки — лівої притоки Дністра, де лише степовий вітер і татарські стежки.
«...obręb dorzecza Kosnicy (Markowki)... przestronny, 28,05 m. kw. ... dopóźna pozostawał pustynią, która właśnie na pocz. XVII-go w. dopiero zaludniać się zaczęła.»
«Басейн дорічча Косниці (Марківки)… просторий, 28 кв. миль… довго залишався пустинею, яка щойно на початку XVII ст. почала заселюватися.»
Яблоновський А. — Ziemie ruskie, T. 3, с. 724
Одна річка — чотири імені
Яблоновський прямо ототожнює Косницю і Марківку: «dorzecza Kosnicy (Markowki)» (с. 724). В іншому місці: «Markowkę u źr. Kosnicy» — «Марківку при витоках Косниці» (с. 735). Боплан підписує цю ж річку Konczemniecza R. Сучасна назва — Марківка (62 км, басейн 899 км²), місцева назва верхньої течії — Шумилівка.
| Ім'я | Джерело |
|---|---|
| Марківка | Сучасна офіційна назва |
| Шумилівка | Місцева назва верхньої течії |
| Косниця (Kosnica) | Яблоновський, T. 3 — за назвою гирла |
| Кончемниця (Konczemniecza) | Карта Боплана (1650) |
Річки регіону (за Яблоновським, с. 724)
Яблоновський рахує площу 28 кв. миль як басейн Косниці (Марківки) «oraz Kiserniaku i Kamionki — razem wziętych» (а також Кісерняку і Камйонки — разом узятих). Тобто Кісерняк і Камйонка — окремі притоки Дністра, не Косниці. Словник Географічний (T. 4) уточнює: головна річка називається Окниця (Ohnica), а Сухий Кісерняк — лише її ліва притока: «Zabiera z lewego brzegu pod Oknicą wsią rzeczkę Suchy-Kisierniak». На карті ми підписуємо її історичною назвою — Кісерняк.
| Річка | Тип | Поселення |
|---|---|---|
| Яланець (Jełaniec) | притока Косниці, із заходу | Лосів; на карті Боплана — Załaniec R. |
| Ольшанка (Olszanka) | притока Косниці, із заходу | Ошанка / Вільшанка |
| Камйонка (Kamionka) | окрема притока Дністра | На карті Боплана — Kamieneczna R.; витік з с. Голубече; Камєниця Дністрова (при усті), Попелюхи (при верхів'ях) |
| Кісерняк (Kiserniak / Ohnica) | окрема притока Дністра | Суч. назва — Окниця; від Калинівки через Трибусівку, Грабарівку, Окницю до Кузьмина (Дністер). СГ: «dopływ Dniestru z lewej strony» |
Це не перебільшення. Збірник «Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років з архіву Пісочинських» (упор. Крикун, Піддубняк, Вінниченко; Львів, 2008) містить ~430 актів за сорок років — судових, земельних, майнових — і жоден із них не згадує поселення на цій пустині. На межі порожнечі стояли Рашків, Кам'яниця, Ямпіль, Буша — але вони тримались берега Дністра. Великі центри — Немирів (~67 км), Шпиків (~47 км), Брацлав (~53 км) — були далеко. Між ними — «пустиня», Дике Поле.
Що НЕ існує: найближчі села в реєстрах 1566–1606 рр.
| Село | Перша згадка | Статус до 1606 |
|---|---|---|
| М'ястківка | до 1648 (Боплан) | не існує |
| Марківка | 1626–1628 (Четвертинські) | не існує |
| Велика Кісниця | 1605 (привілей) | не існує |
| Мала Кісниця | після 1626 | не існує |
| Вільшанка | до 1648 (Боплан) | не існує |
| Гарячківка | до 1648 (Боплан) | не існує |
| Голубече | до 1648 (Боплан) | не існує |
Хто тримав пустиню
У порожнечі все ж був господар. Ще в 1459 р. литовський князь Семен Олелькович підтвердив слузі свому Шашку права на його «отчину і дідизну» над річками Русавою, Косницею і Камєницею — між Кучманським шляхом і Дністром. Але це були лише «sieliszcza puste» — пусті селища. Яблоновський пояснює цей термін прямо: «sieliszczem» — це «siedlisko spustoszałe dawnego sioła, zburzonej wsi», спустошене селище давнього села, зруйнованої вісі (Т. 3, с. 185). Сліди є — живих людей нема.
Нащадки Шашка — рід Шашкевичів, дрібна волинська шляхта — тримали ці землі століттями, але самі на них не жили. Ще в 1569 р. вони мешкають на Волині, а брацлавські ґрунти лишаються «sieliszcza Podniestrskie i Zapolskie na Kosnicy i Kamienicy» — Піддністрянські та Запільські селища на Косниці й Камєниці. «Пустиня» не означала повної порожнечі — на цих землях пасли худобу й тримали пасіки, але постійних поселень не було.
«Szaszkiewicze — ród wołyński ale bardzo już wcześnie uposażony w Bracławszczyznie; nadanie bowiem z r. 1459 … jest jakoby już potwierdzeniem jedynie posiadania jego ojcowizny i dziadowszczyzny, położonej nad rz. Rusawą, Kosnicą i Kamienicą, pomiędzy szlakiem „kuczmańskim” i Dniestrem.»
«Шашкевичі — рід волинський, але вже дуже рано наділений у Брацлавщині; бо надання з 1459 р. … є нібито вже лише підтвердженням володіння його отчиною і дідизною, розташованою над рр. Русавою, Косницею і Камєницею, між шляхом Кучманським і Дністром.»
Яблоновський А. — Ziemie ruskie, T. 3, с. 605
Конфлікт із Замойськими
З початку XVII ст. пустка починає привертати увагу магнатів. У 1604 р. Шашкевичі ведуть тяжбу з Замойськими за «ґрунт Драгушовський» на Русаві — землю, що Комари без права продали Замойським. На цьому ґрунті Замойські збудували містечко Комарґрод із замком, а згодом і Томашполь.
У 1609 р. конфлікт загострюється. Миколай (хорунжий брацлавський) і Федір Шашкевичі подають до суду два окремих позови на канцлера і гетьмана коронного Яна Замойського: за наслання слуг і підданих на ґрунти Косницькі та Русавицькі й забирання худоби, та за наслання на ґрунти Тимонівські й забирання худоби «різної, значну суму становлячої».
Зверніть увагу: земля «пуста», людей немає — але худоба є. Шашкевичі жили на Тимонівці (р. Сільниця, притока Бугу) і звідти гнали худобу на випас на свої «пусті селища» в басейні Косниці — десятки кілометрів на південний захід. Замойський, щойно побудувавши Комарґрод на Русаві (між Тимонівкою і Косницею), опинився посередині їхнього маршруту — і перехопив худобу. Тому й два окремих позови: за ґрунти Косницькі (далекі пасовиська) і за ґрунти Тимонівські (ближче до дому).
Перша спроба — привілей 1605 року
Шашкевичі не лише судились — вони справді спробували осісти. У 1605 р. король Сигізмунд III видає привілей братам Миколаю та Федору Шашкевичам: дозвіл на ґрунті Кісниці «закласти замочок і осадити містечко» з ярмарками.
«Осада и волност мЪстскаа Шашкевичом во именю их Косницы»
Руська (Литовська) метрика, док. 66 (РДАДА, ф. 389, оп. 1, д. 204)
Привілей 1605 р. залишився на папері. Замочок не збудовано, містечко не осаджено. Через чотири роки Шашкевичі вже судяться з Замойським за худобу — а не за поселенців, бо поселенців немає. Ще через сімнадцять років, у 1626 р., вони продадуть ці землі. Не села — а все ті ж «sieliszcza», пусті місця, де колись хтось жив.
Чому? Земля між Кучманським шляхом і Дністром — це не просто порожнеча. Це коридор татарських набігів, одна з головних доріг, якими орди йшли на Поділля і Волинь. Ґрунти тут родючі, води вдосталь — Марківка, Яланець, Камйонка, десятки менших потоків. Але будь-яке поселення на цьому шляху ставало першою мішенню. Щоб тут вижити, потрібні були не привілеї — а замки, гарнізони і сила, яку дрібна волинська шляхта не могла собі дозволити.
Понад півтора століття рід Шашкевичів тримав цю землю — від грамоти 1459 р. до продажу 1626 р. І за весь цей час нікому не вдалося її заселити. Ні литовському князю, ні королю Сигізмунду, ні самим Шашкевичам. Але у 1626 р. з'являється покупець — князь Степан Святополк-Четвертинський — який нарешті зробить те, що не вдавалося нікому.