Судові й нотаріальні книги
Куди йти, коли метричної книги за потрібний рік просто немає. В актових книгах судів і нотаріату метричні записи вціліли в копіях — подекуди з книг, яких більше не існує.
Курс «Клубок» · крок 6 з 6
Спершу — розмір проблеми
Про втрачені архіви говорять узагальнено, тому це майже не має ваги. Порахуємо конкретно, на одній парафії — Благовіщенській церкві М'ястківки.
| Період | Що доступно |
|---|---|
| 1752–1791 | дві метричні книги (ЦДІАК, ф. 224) — суцільний ряд |
| 1796–1860 | близько десяти років із шістдесяти п'яти: 1796, 1797, 1798, 1800, 1802, 1806, 1811, 1814, 1827, 1848, 1859 |
| з 1861 | ряд відновлюється (ДАВіО, ф. 904) |
Найдовша прогалина — 1828–1847, двадцять років поспіль. Дитина, народжена в цьому проміжку, у метриках парафії не знайдеться взагалі: не тому, що запису не робили, а тому, що книги немає.
Це і є та стеля, у яку впирається будь-який пошук у нашій громаді. Не «мало оцифровано» і не «погано шукали» — за дві третини століття прямого документа просто не існує в доступі.
Чому дірки — причин кілька, і вони різні
Спокуса пояснити все однією катастрофою велика, але неправдива. Втрати накопичувалися шарами, і кожен шар прибрав своє.
Горіли самі церкви — ще тоді
1822 року згоріла Миколаївська церква Гуцулівки, передмістя М'ястківки, — за описом парафії, «со всѣми церковными документами». Слід цієї пожежі видно й через сто років: у клірових відомостях сусідньої Ротмистрівки копії метрик починаються рівно з 1822 року, тоді як у М'ястківки стоїть «за всѣ годы».
Ще раніше, 1715 року, саксонське військо знищило архів Конецьпольських — тодішніх власників ключа М'ястковецького. Наслідок дожив до 1801-го: Миколай Ярошинський судився не за землю, а за самі документи на неї.
Пожежа 2003 року в Кам'янці-Подільському
10 квітня 2003 року в архівосховищі Державного архіву Хмельницької області згоріло 101 225 справ — 17% усього фонду, п'ять найцінніших зібрань Подільської губернії.
Тут важлива подробиця, яку зазвичай переказують неточно. Метричні книги не постраждали — фонд духовної консисторії вцілів. Згоріли фонди адміністративні, і серед них — казенна палата, а це означає ревізькі казки — по всіх станах відразу: ранні ревізії повіту (1795–1835) втрачені.
Тому пожежа 2003 року не пояснює прогалин у метриках — і посилатися на неї так було б помилкою. Вона забрала інше: документи, які фіксували стан — ким людину записали, коли шляхту переводили в однодворці.
Головне — книг просто немає
Решта прогалин пояснюється найпростіше й найгірше: книг не існує. Не «лежать десь незнайдені» й не «чекають оцифрування» — вони не дійшли до нас. Церковний примірник міг згоріти разом із храмом, консисторський — загинути пізніше; результат для дослідника той самий.
⚠ Не плутати з іншим: коли книга є, але її не видно в каталозі. Метрики повіту зшивали в збірні томи, де окрема парафія йде однією книгою серед десятків — М'ястківка 1859 року це «книга №56» усередині тому; частину розкладали за абеткою сіл, з олівцевим «сёла на литеры К–Р» на обкладинці.
Такі томи знайти важче, але вони знаходяться — саме так дістали частину нашого ряду. Це ускладнення пошуку, а не причина прогалини.
Чому саме суд і нотаріат
Логіка проста. Після поділів Речі Посполитої дрібна шляхта мусила документально довести походження. Хто не подав паперів, того згодом, за законом 1831 року, записали однодворцями — але кампанія збирання доказів почалася на тридцять років раніше, ще 1800-го. Доводили метриками: родина брала в парафії виписи з церковних книг і подавала їх до суду або до дворянського зібрання.
А в актовій книзі документ не переказували — його переписували дослівно, слово в слово, разом із датою, іменами й підписом священника. Далі копію засвідчували печаткою, і вона ставала самостійним юридичним папером.
Той самий документ «являвся» відразу по кількох повітах — його вписували в книги Гайсинського, Ямпільського, Кам'янецького судів. Тому копія цілком може пережити оригінал, і шукати її треба не там, де жила родина, а там, де вона судилася.
Ці фонди пожежа 2003 року не зачепила: дворянське депутатське зібрання вціліло, актові книги судів і нотаріату — теж.
Практика
Метрика з книги, якої більше немає
Тут наскрізна історія робить крок убік. Родина, за якою ми йшли досі, у цих книгах не знайшлася — і сказано про це буде прямо, нижче. Зате знайшлася інша, і показує вона саме те, заради чого в ці фонди йдуть.
Хрещення Авраама Щуровського. Книга, з якої його виписали, до нас не дійшла — а сам запис читається повністю, слово в слово, бо 1799 року з нього зробили випис, а 1802-го переписали в судовий акт.
Ціна знахідки: висока. Переглянуті справи ДАВіО ф. 792 для нашої родини не дали нічого — але дали для трьох інших.
Прочитання звірене з оригіналом.
…истинно з книг метричних церкви кам'яної Свято-Благовіщенської містечка М'ястківки явлаєм в таком основанії: Аз ієрей Савва Соколовський, пресвитер м'ястківський храма Благовіщенія Пресвятия Богородици, крестих и миром святим помазах младенца Авраама, от родителей законно вінчанних шляхетно урожоних Якова Щуровського и жени єго Марії Ягурських. Воспріємници били жителі тогож містечка Василь Швець, Анна Заденська…
Чому цей запис можна приймати
Копію легко запідозрити: її писала не церква, а канцелярія, і на слово їй вірити не варто. Тут перевірка знайшлася сама.
Священник, який підписав випис, — той самий Савва Соколовський, чиїм підписом засвідчені метричні книги парафії за 1752–1791 роки, що збереглися в іншому архіві. Дві незалежні точки зійшлися: людина, яка вела ті книги, і людина, яка видала з них випис, — одна й та сама.
Побічно запис дає ще одне: підтверджує, що метричні книги М'ястківки XVIII століття справді існували й з них видавали виписи — навіть якщо самих книг за ті роки ми більше не побачимо. А те, що церква названа кам'яною, лягає в довгий ряд таких згадок: мурованою вона фігурує ще в документах 1772 року.
Чому все це зійшлося в одній книзі
Тут варто спинитися, бо в цьому вся суть. У тій самій справі поруч із м'ястківським виписом лежить ще одна метрика — з міста за півтисячі верст звідси. Опинилася вона в подільській судовій книзі не випадково й не через недбальство писаря: її привезли навмисно — і привезла сама родина.
Після поділів Речі Посполитої шляхтич мусив довести своє походження документами. Не «показати герб» і не «сказати, хто дід», а подати папери. Хто не подав — той ставав однодворцем, тобто втрачав стан, права й привілеї. Ставка була не символічна.
Доводити треба було ланцюг, а не факт
І ось головне: вимагалося довести безперервну лінію — кожне коліно від предка до нинішнього прохача. Одного документа не вистачало ніколи. На кожну ланку потрібен був свій папір.
Тому родина Щуровських подала родовід на чотири покоління:
Floryan Szczurowski miał za sobą Bogumiłę Skaryczewską, z którą spłodził Michała, który miał za sobą Maryannę Komarnicką, z którą spłodził Jakuba… ten miał za sobą Maryannę Jagurską, z którą spłodził Abraama, Pawła, Alexandra… corek dwie: Annę y Katarzynę
Флоріан → Міхал → Якуб → Авраам, і в кожному поколінні названо дружину. Але сам собою родовід — це лише заява. Його треба було прибити до документів, і саме тут з'являються обидві метрики:
| Ланка родоводу | Чим доведена |
|---|---|
| Міхал × Маріанна Комарницька → Якуб | метрика хрещення Якуба, 1746, Збараж, костел |
| Якуб × Маріанна Ягурська → Авраам | метрика хрещення Авраама, 1799, М'ястківка, православна церква |
Дві ланки — два документи, з двох різних місць, з різних обрядів, з інтервалом у півстоліття. Родина об'їхала обидві парафії, узяла виписи й подала їх до земського суду Ямпільського повіту: там їх дослівно записали в акти — двома окремими візитами, 1799 і 1802 років.
Але читаємо ми не ямпільську книгу. Далі екстракт із ямпільських актів облятували ще раз — уже в земському суді Гайсинсько-Ольгопільського повіту. Саме ця, друга книга й дійшла до нас.
Ось як на практиці виглядає те, про що сказано вище: копія переживає оригінал. Тут вона пережила навіть іншу копію — між нами й метрикою 1799 року стоїть уже два переписування, у двох різних повітах.
Метрика 1746 року вписана латиною:
Anno Domini Tysiąc Siedmset Czterdziestego Szostego, Die vigesima Martii — Ego Michael Liteński[?] Curatus Zbarazoviensis baptisavi infantem nominis Jacobum, generosorum parentum Michaelis et Marianna de Komarnicki Szczurowskich. Patrini fuere generosus Josephus Nawelski cum generosa Pobitowska de urbe Zbaraż
20 березня 1746 року, Збараж. Хрестив курат, тобто римо-католицький священник. А хрещений тут Якуб — це батько того самого Авраама, чию метрику 1799 року ми щойно читали.
Складіть дві метрики поруч — і в них проступає ціла історія родини:
1746, Збараж — батько охрещений у костелі, за латинським обрядом. 1799, М'ястківка — син охрещений у православній Благовіщенській церкві. Між цими датами лінія родини опинилася на Поділлі, а сина хрестять уже за іншим обрядом. Як саме це сталося — переїзд, шлюб, зміна юрисдикції парафії після поділів — документи не кажуть.
Жодна парафіяльна книга такого не показала б: у М'ястківці рід з'являється вже на місці, а звідки прийшов — сказати нікому. Показала судова справа, бо в ній обидва документи лежать поруч, підшиті до одного доказу.
Що ще доводилося збирати
Метрики були лише частиною пакета. Процедура вимагала й іншого, і кожен із цих паперів сьогодні теж є генеалогічним джерелом:
- Свідоцтво дванадцяти шляхтичів повіту — що батько й дід прохача справді «жизнь дворянскую опровождали». Дванадцять сусідів, названих поіменно
- Свідоцтво повітового маршала шляхти
- «Повальний обшук» — колективне свідчення під присягою всієї сільської громади, шляхти й селян окремо, при парафіяльному священникові
- Обляти в кількох повітах — той самий папір вписували в книги різних судів, тому копія переживала оригінал
- Свідоцтво про пожежу церкви разом із книгами — коли метрики не існувало, її відсутність доводилася окремим документом
🔑 Ось у чому цінність цих книг. Легітимаційна справа — це готове генеалогічне досьє, зібране самою родиною. Двісті років тому вона зробила ту саму роботу, яку робите ви зараз: пройшла по парафіях, зібрала метрики на кожне покоління, взяла свідчення сусідів, звела все докупи й засвідчила.
Тільки в неї була перевага, якої вже не буде ні в кого: вона працювала з книгами, які тоді ще лежали на полицях. Багатьох із них сьогодні немає — а зроблені з них виписи лежать.
Тому питання «чи мій рід доводив шляхетство» варте того, щоб його поставити першим. Якщо доводив — десь лежить папка, у якій хтось із ваших предків уже виписав вам родовід.
Що ще лежить у цих справах
Випис Авраама — не поодинока знахідка, а частина цілого досьє. Родина, що доводила шляхетство, подавала пакет документів, і всі вони переписані в ту саму книгу.
- Опис герба латиною: шість золотих фігур пірамідою, над ними хрест на державі, обабіч два дельфіни — білий і червоний, поле щита криваво-червоне
- Легенда роду — звідки герб і від кого рід себе виводив
- Родовід на чотири покоління, від Флоріана Щуровського до правнуків, з іменами дружин у кожному коліні. Дві ланки цього родоводу підтверджені метриками з тієї ж справи — тобто перевіряються, а не приймаються на віру
В іншій нотаріальній книзі того ж фонду (спр. 61) лежить родовід Козюмінських — п'ять поколінь, і доведений він теж не гербом, а «книгами метричними церковними» села Великі Мочулки, із затвердженням духовного правління 1802 року.
Окремо варто назвати ДАХмО, ф. 230 — Подільське дворянське депутатське зібрання. Одна лише справа з протоколами 1802 року має 1757 сторінок, і це, по суті, суцільне сховище метричних виписів XVIII століття: рід за родом, з парафій Гайсинського, Ольгопільського й Балтського повітів.
Трапляється там і папір, вигаданий рівно для нашої ситуації, — свідоцтво про те, що церква згоріла разом із книгами. Ним у ті часи юридично пояснювали відсутність метрики. Тобто навіть втрата книги лишала по собі документ.
Чого в цих книгах шукати, крім родоводу
Нотаріальна книга — це не збірник шляхетських досьє, а щоденник округи: купчі, контракти, заповіти, позови, розмежування. Рід згадується в ній рідко, зате округа — на кожному аркуші. Ось три шари, які з неї дістаються.
Шар перший: парафія як постачальник доказів
Випис Авраама, розібраний вище, легко здається одиничним випадком. Він ним не був. Одна книга за 1816 рік (спр. 49) містить щонайменше три незалежні досьє різних родин — і в усіх трьох метричні виписи видала та сама парафія, м'ястківський костел:
«Metryki Chrztu z Ksiąg Metrycznych Kościoła Miastkowieckiego Uro[dzonemu] Janowi Szymonowi dwóch Imion Kotlińskiemu na papierze Pięćdziesiąt kopiejkowym wydaną y podpisaną, dla zapisania do Akt Ziemskich Powiatów Haysyńskiego y Olhopolskiego sposobem Oblaty podał»
«Метрику хрещення з метричних книг костелу М'ястковецького… видану на п'ятдесятикопійчаному папері й підписану, для запису до актів земських повітів Гайсинського й Ольгопільського способом обляти подав». Далі йде латинська імперська формула з іменем Олександра I: церковний документ оформлюють за нормами вже російського діловодства.
Складіть це з тим, що вже прочитали. Випис 1799 року видала православна Благовіщенська церква містечка; ці три — костел того самого містечка; ще один родовід у сусідній книзі доведено «книгами метричними церковними» села Великі Мочулки. Обряди різні — процедура одна.
Отже після поділів це був не поодинокий крок, а потік: родина за родиною йшли до своєї парафії по випис, і парафія — байдуже, православна чи католицька — працювала як установа, що видає докази походження.
Для пошуку це означає просту річ: виписи з обох конфесій лежать в одних і тих самих судових книгах. Шукаючи предка, не звужуйтеся до фонду своєї церкви — у книзі земського суду поруч стоять і православні, і католицькі метрики.
Шар другий: родини людей, яких ви вже знаєте
Пригадайте священника Савву Соколовського — того, чий підпис стоїть під книгами 1752–1791 років і під виписом 1799 року. Дочок його метрики показують рівно двічі: шлюбами 1787 і 1791 років, обидві видані з М'ястківки за священників. Це два рядки — і на цьому церковні книги про них замовкають.
А судова справа 1811 року (спр. 41) про спадщину називає спадкоємців поіменно: «niegdy Xiędza Sabby Sokołowskiego Sukcessorami» — і серед них ті самі дві дочки, уже з дівочим прізвищем і з чоловіками:
| Дочка | Чоловік |
|---|---|
| Гелена з Соколовських | ксьондз Юзеф Стопчанський |
| Катажина з Соколовських | ксьондз Базилій Мартиновський |
Складіть це з метриками — і видно, як два джерела тримають одне одного. Шлюб 1787 року з Василієм Мартиновським і шлюб 1791-го з Йосипом — у судовій справі це вже Bazyli і Józef, ті самі люди в польському написанні. Метрика показала подію, справа — становище через двадцять років.
Одне ім'я при цьому не сходиться: у метриці 1791 року наречена записана Александрою, у справі 1811-го дружина Йосипа — Гелена. Прізвище чоловіка і рік підходять, ім'я — ні. Ми не знаємо, чи це та сама жінка під двома іменами, чи друга дружина; ставимо це питанням, а не рівністю.
І ще одне: назвав їх не церковний запис, а позов про спадок — причому через чоловіків, бо в справі вони фігурують як сукцесори, спадкоємці покійного.
Це загальна властивість майнових справ: там людину називають у ролі — спадкоємець, поручитель, повірений, — і разом із роллю доводиться пояснити, ким вона доводиться іншим.
Шар третій: саме містечко
Один пункт контракту 1813 року (спр. 43) називає відразу три речі про господарство містечка:
«Wolny wrąb do Lasów Szarapanowskich tak na budowlę iako y opał, tak dla siebie iako y poddanych za kwitami memi; niemniey na postawienie Gorzelni… wolne wybranie Remanentów od Żydów Miastkowieckich»
- Ліси Шарапанівські — деревина й паливо і для двору, і для підданих, але не вільно: тільки «za kwitami», за письмовим дозволом власника
- Ґуральня — посесор має право її поставити й обладнати. Горілчаний промисел як частина маєткової економіки
- Євреї М'ястковецькі — громада містечка виступає платниками недоїмок, і право їх стягувати передається за контрактом
У тій же книзі — межа ключа М'ястковецького, покладена підкоморськими судами Ямпільського й Могилівського «na Mappie», окремою лінією з точками. Тобто кордон маєтку не описаний словами, а накреслений.
І звичайні люди — у чіткому письмі
Найнесподіваніше — у судовій тяганині 1805 року (спр. 26) про недопоставку пшениці. Дідичі М'ястківки судяться з купцем, і справа тягне за собою реєстр валок із поіменними погоничами:
«Transportu… z Pszenicą do Adeß z Miastkowki, w ogóle Czetwertni Sześćdziesiąt Cztery wynoszącą, z wzięciem od Prokopa Czeremosznego, Poddanego Wsi Pawłuwki…»
«Транспорту з пшеницею до Одеси з М'ястківки, загалом шістдесят чотири четвертини, з розпискою від Прокопа Черемошного, підданого села Павлівки». Далі — ще імена: Анат Козак із Криківця, Федько Коломиєць, Симон Хоробровський зі Слободи Христиської.
Прізвища в наших метриках є від самого початку — у книгах М'ястківки вони стоять уже в 1750-х. Судовий реєстр цінний іншим: він називає людину при ділі — з роллю, мірою зерна й селом, — і ловить тих, кого в метриках містечка не буде взагалі: погоничі тут із Павлівки, Криківця, Слободи Христиської, тобто з чужих парафій.
Заразом видно й саме містечко: на 1802–1805 роки М'ястківка була пунктом відправлення хлібних валок на Одесу.
Суди: містечко у справах
Нотаріат фіксує домовленості, суд — конфлікти. І саме тому судові справи показують людину такою, якою її не побачиш більше ніде: не при обряді, а при вчинку. Три приклади з фонду товариша прокурора по Ольгопільському повіту, різні за жанром.
Тринадцять років за базарну площу
Біля православної церкви М'ястківки стояло дев'ять торгових лавок із житловими приміщеннями при них, що належали євреям-міщанам. За твердженням поліції, стояли вони на місці колишнього християнського кладовища — і саме це стало правовою підставою вимагати знесення.
Другою підставою була умова від 24 березня 1853 року, укладена власниками лавок із тодішнім поміщиком Ярошинським: вона діяла по 1 січня 1861 року, після чого будівлі належало знести. Нової умови з наступним власником містечка орендарі не уклали.
| Рік | Що сталося |
|---|---|
| 1872 | повітове поліцейське управління наказує знести лавки за місяць |
| 1873–1875 | скарги йдуть через палату суду й губернське правління — без наслідків для скаржників |
| 1884, 11 травня | церковні попечителі й священник просять знести новозбудоване |
| 1884, 20 травня | селяни самі зносять три лавочки |
| 1884, 25–28 травня | пристав фіксує, що лавки ставлять знову; урядник складає протокол |
Для родоводу тут головне — імена. Прохання 1884 року підписали церковні попечителі Василій Тынчукъ, Василій Ревега, Андрей Ткачъ, а понятими при протоколі стали селяни містечка Тихонъ Григоришенъ, Григорій Шкатупа, Леонтій Бабій и Тимофей Гончаръ.
Церковні попечителі — посада виборна, тож цей підпис показує, хто в громаді 1884 року мав вагу. А приписка «а за нихъ неграмотныхъ росписался Василій Харитоновъ» так само побіжно свідчить про грамотність містечка.
Батько і син під різними прізвищами
Рапорт станового пристава від 25 жовтня 1883 року:
«На разсвѣтѣ 24 числа сего Октября, въ м. Мястковкѣ найденъ убитымъ крестьянинъ того мѣстечка Миронъ Шендеровскій въ собственномъ садовѣ. По произведенному дознанію… въ убійствѣ уличается незаконнорожденный сынъ его, запасной рядовой Григорій Балацкій»
Історія трагічна, але зверніть увагу на генеалогічний бік: справа прямо називає Григорія позашлюбним сином Мирона — і цим пояснює, чому батько й син носять різні прізвища.
У метричному записі про народження позашлюбної дитини батька зазвичай не називають узагалі. Зв'язок, який церковна книга приховала, тут проговорено вголос — бо для слідства він був суттю справи.
Тридцять одне ім'я з одного аркуша
Обвинувальний акт від 30 листопада 1906 року про аграрний страйк. Документ друкований, тож імена в ньому читаються без жодних сумнівів — рідкісна розкіш для цієї доби.
Показовий і сам механізм страйку: маєтку не громили — виводили тих, хто працював. Жінку, найняту в економію «для печенія хлѣба», силою витягли з хати й вивели з садиби, щоб вона припинила роботу.
Далі йде перелік тридцяти одного обвинуваченого селянина — поіменно: Ефимъ Покотыло, Кондратъ Гальчинскій, Исаакъ Ткачъ, Кузьма Горобецъ, Амосъ Подольскій, Денисъ Килимникъ, Леонтій Гальчинскій та інші. Шестеро Дехтярів, троє Гальчинських, двоє Секалюків і двоє Гончарів в одному акті — страйкували родинами.
Один аркуш дає готовий зріз села: три десятки дорослих чоловіків, які в тому році жили поруч і діяли разом. Метрика такого зрізу не дає ніколи — вона фіксує події поодинці.
Чесно про межі
Роду укладача цього сайту нотаріальні книги не дали нічого: Долищинських у переглянутих справах ДАВіО ф. 792 немає. Зате дворянське зібрання дало — але не там, де шукали: акт 1802 року знайшовся в іншому архіві (ДАХмО ф. 230) і про родину з іншого повіту — Балтського. Як саме це сталося, показано в останній сторінці ланцюга, — але туди ще рано: спершу лишилася одна неперевірена ниточка.
Але для родин, які таки доводили дворянство, ці фонди — відкриття не менше за метричну книгу. Щуровські, Козюмінські, Дабіжі й десятки інших родів залишили там метричні записи XVIII століття, родоводи на чотири-п'ять поколінь та імена дружин у кожному коліні. Усе це лежить поза метричними фондами, куди зазвичай і не заглядають.
Тому негативний результат тут теж має ціну: він показує, де шукати іншим.
Як шукати в цих книгах
- Ідіть від стану, а не від села. Якщо предок записаний однодворцем або шляхтичем, справа про підтвердження могла існувати — і тоді вона в дворянському зібранні
- Перевіряйте кілька повітів. Один документ вписували в книги різних судів; там, де загинув оригінал, могла вціліти копія
- Читайте пакет цілком. Досьє — це не один папір: метрики, свідчення сусідів, герб, родовід. Найцінніше часто в середині
- Не пропускайте нотаріат. Купчі, заповіти, введення у володіння називають родичів поіменно й із зазначенням спорідненості
Головне правило звучить так: коли зник оригінал, шукайте копію — і шукайте її в іншого відомства. Церква, суд і дворянське зібрання зберігали папери окремо й горіли в різний час.
Далі за сюжетом
Отже прямі джерела вичерпані, а чужі архіви для нашої родини мовчать. Лишився один слід, який досі не перевіряли, — стан. У сповідному розписі 1821 року, у першій же рубриці парафії, серед духовних стоїть Григорій Долищинський, помічник, двадцяти трьох років.
Якщо в роду була духовна особа, то далі шукають зовсім не там, де досі, — і документів про неї лишилося незрівнянно більше.