Типи документів

Ревізькі казки

Подвірний перепис усього села в один рік: кожна душа поіменно, з віком і заняттям. Найповніший знімок громади, який узагалі бував, — і саме його по нашому містечку не існує.

Нижче — що це за документ і як він улаштований.

Одразу до того, що вціліло ↓ Шукати прізвище в текстах →

Що це

Ревізія — це податковий перепис, і в цьому вся її природа. Держава рахувала не людей, а душі, з яких належало брати подушне. Перепис проводили з 1719 по 1858 рік — усього десять ревізій, кожна з проміжком у десять-двадцять років.

Вів його не священник, а поміщик або управитель маєтку — і подавав до казенної палати під власну відповідальність. Звідси й тон формуляра: приховаєш душу — відповідатимеш.

Для генеалога це означає дві речі. Добру: у ревізії мають бути всі, бо кожна пропущена душа — це недоплата податку. Погану: жінок у ранніх ревізіях подеколи не рахували зовсім — вони податку не давали.

Як улаштований формуляр

Казка 1795 року починається з друкованого бланка — тексту самого указу, однакового для всієї губернії:

Друкований бланк ревізької казки 1795 року з текстом указу
                  1794 року і шапкою колонок «Mę-płci», «Nie-wieściey», «Lata».
«Na mocy wydanego 1794 roku dnia 23 Czerwca JEY JMPERATORSKIEY MOSCI… Ukazu, dałem tę wiadomość o znajdujących się… nie wyłączaiąc żadnego wieku… bez wszelkiego miłosierdzia» — «не виключаючи жодного віку… без жодного милосердя». Далі шапка колонок: Mę-płci · Nie-wieściey · Lata — чоловічої статі, жіночої статі, роки.

Одиниця обліку — хата

А далі йде те, заради чого цей документ і шукають. Список розбитий не на абзаци й не на номери, а на chałupa — хати. Одна хата — одна родина, вся підряд:

Фрагмент ревізької казки 1795 року: дві хати, у кожній голова
                  родини з віком і заняттям «Rolnik», дружина, сини й дочки з віком.
Дві хати поспіль. У кожній: господар — вік — заняття (Rolnik, рільник); нижче Żona iego з іменем і віком; далі Dzieci u nich, і окремо Syny та Corki, кожен зі своїм роком.

Порівняйте це з метрикою — і різниця стане очевидною. Метрика фіксує подію: народився, звінчався, помер. Ревізія фіксує стан: ось хата, ось хто в ній живе просто зараз, ось скільки кожному років і чим господар заробляє.

Найсильніше ревізії працюють парами. Узявши дві сусідні — скажімо, 1795 і 1811 років, — ви побачите, кого за ці шістнадцять років не стало, хто пішов у рекрути, хто одружився й відділився у власну хату, а хто втік. Пізніші формуляри це прямо й позначали, з посиланням на попередню ревізію.

Книга, писана двічі

Ревізія 1795 року по нашому повіту має особливість, якої не чекаєш: вона двомовна. Кожну казку записано двічі — канцелярською кириличною російською і польською латинкою, паралельно, з чергуванням через аркуш. У секції Гарячківки на 123 кириличні аркуші припадає 123 польські.

Це не примха писаря, а зріз епохи: 1795 рік — перше десятиліття після поділів, коли діловодство ще велося обома мовами. Для читача це подарунок: те, чого не розбереш в одній версії, читається в другій.

Практика

А тепер — що з цього лишилося

Тут доводиться сказати прямо: ревізьких казок нашого містечка немає. Не «мало» й не «важко знайти» — немає.

Ціна знахідки: висока, а результат нульовий. Перебрано всі 134 зачини казок тому 1854 року — М'ястківки серед них немає. Натомість знайшлося те, чого не шукали, — відомість 1859 року.

Що вцілілоДе
1795 — список євреїв містечка М'ястківки, арк. 541–581 ДАВіО, ф. 635, оп. 1, спр. 11
1795 — повна казка сусідньої Гарячківки, 248 аркушів та сама справа
1816 — казка духовенства Ольгопільського повіту ДАВіО, ф. 885, оп. 1, спр. 1
1854 — однодворці Ольгопільського повіту ДАХмО, ф. 226, оп. 80, спр. 1043 — облік не по селах, див. нижче

Придивіться до першого рядка. У книзі 1795 року М'ястківка присутня лише єврейською казкою. Християнського населення містечка — селян, міщан, шляхти — у ній немає взагалі, хоча сусідні села того самого ключа Ярошинського розписані повністю: Ставки, Болгани, Гарячківка.

Тобто саме тієї казки, яка показала б М'ястківку 1795 року подвірно, — немає. Уціліла казка сусіднього села за той самий рік, того самого власника, з тієї самої книги.

Чому так

Ревізькі казки зберігалися не в церкві, а в казенній палаті — і саме цей фонд згорів 10 квітня 2003 року в Кам'янці-Подільському. Ранні ревізії повіту — з 5-ї по 8-му (1795–1835) — загинули разом із ним, і не якогось окремого стану: у казенній палаті лежали казки всіх — селян, міщан, однодворців, шляхти.

А з казкою 1854 року інша історія

Цей том уцілів — і все одно не допоміг. Казки в ньому складені по селах, село за селом: Даньківка, Дашківка, Сумівка, Бершадь, Станіславчик, Старостинці. Але самі села згруповано в однодворчі товариства (округи), і том упорядкований саме за ними. Заголовок часто подвійний — приміром, «9-го округа однодворческаго общества… село Дмитровка».

Практично це означає одне: абетки в томі немає. Села йдуть у порядку своїх товариств, тож дійти до потрібного можна тільки переглядаючи підряд.

Ми пройшли всі 134 зачини казок цього тому. Серед названих сіл М'ястківки немає. Її однодворці належали до іншого товариства — до якого саме, невідомо, і встановити це поки нема з чого.

Підсумок, який немає сенсу пом'якшувати

Ревізьких казок М'ястківки серед доступного немає. Не «поки не дійшли руки» й не «десь мають бути» — ми перевірили кожну лінію пошуку, і всі вони закінчилися однаково:

  • у книзі 1795 року містечко присутнє лише єврейською казкою
  • ранні ревізії, з 5-ї по 8-му, згоріли разом із фондом казенної палати — по всіх станах відразу
  • том 1854 року вцілів, але М'ястківки серед його сіл немає

Ось чому на цьому сайті ревізія згадується рідше за метрику й сповідний розпис. Не тому, що вона гірша — навпаки, вона дає двір із віком кожного і з прив'язкою до стану. Просто для нашого містечка її не збереглося.

Єдине, що лишає бодай якийсь шанс, — реставрація: частину постраждалих документів досі відновлюють, і робота ця триває не один рік.

Практика

Що рятує натомість: звітність у столицю

І ось тут з'ясовується річ, яка міняє все. Губернія не жила сама по собі — вона звітувала нагору. Кожен список, кожна відомість, подана генерал-губернаторові в Київ або далі в Петербург, лягала в інший архів. За сотні кілометрів. І горіла вона теж окремо — тобто не горіла зовсім.

Саме так і сталося з нашим містечком. Ревізій немає — а поіменний список його однодворців є.

ЦДІАК, ф. 442, оп. 300, спр. 3 — «Свѣдѣнія объ однодворцахъ Ольгопольскаго уѣзда», 1859
Фондоутворювач: Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор. Прочитання звірене з оригіналом.

Це не ревізія. Це адміністративне обстеження: 24 січня 1859 року ольгопільський земський справник, виконуючи припис від 22 листопада 1858 року, подає відомість «объ однодворцахъ и вольныхъ людяхъ, живущихъ въ помѣщичьихъ имѣніяхъ Ольгопольскаго уѣзда, о количествѣ и качествѣ арендуемой ими земли и количествѣ платимаго ими за землю эту оброка или чинша».

Фрагмент відомості 1859 року: кінець секції попереднього села,
                  заголовок «Въ М. Мястковкѣ» і перший однодворець містечка
                  з розміром наділу.
Кінець попередньої секції, посередині — заголовок «Въ М. Мястковкѣ», а під ним уже перший мешканець містечка: Іосифъ Голембіовскій однодворецъ, і проти нього наділ — 660 сажнів, ще 3 десятини 702 сажні середньої якості й 1 десятина 234 сажні «отменнаго».

Що в ньому стоїть

Розворот поділено навпіл. Ліворуч — имя и прозвище · званіе · количество арендуемой земли: скажімо, Михаилъ Барилъ однодворецъ 1457 саж. Праворуч — чинш проти кожного рядка й приписка «никакихъ натурою повинностей не отбываютъ».

А головне — секції в ньому по селах. І серед них є «Въ м. Мястковкѣ»: тридцять два аркуші, на яких вісімдесят шість однодворців містечка, кожен з іменем, прізвищем і наділом.

Вісімдесят шість родин, названих поіменно, за той період, від якого ревізьких казок не лишилося жодної. Документ, що ніколи не задумувався як генеалогічний — це облік землі й чиншу, — заступив собою втрачений перепис.

Перевірка, що він не бреше

Відомість можна звірити з тим, що маємо. У сусідній Поповій Греблі вона називає Буховецьких, Жилавських, Щуровських, Вишневських, Андреєвських — і всі ці роди стоять у сповідному розписі 1846 року тієї самої парафії. Два незалежні джерела, різні архіви, тринадцять років різниці — і той самий склад громади.

🪤 І одразу пастка: приписка — не те саме, що проживання

Секція цієї відомості — маєток, де людина живе й орендує землю, а не парафія, до якої вона приписана.

Перед висновком завжди дивіться, що саме групує документ: місце проживання, місце приписки, парафію чи маєток.

🔑 Правило, яке варто винести. Коли місцевий фонд знищено, шукайте не його, а те, що з нього доповідали вище: губернаторські канцелярії, генерал-губернаторство, міністерства. Звіти, відомості, статистика, листування — усе це копії, зроблені з тих самих даних і відкладені в інших архівах.

Вони ніколи не бувають такими повними, як оригінал. Але вони є.

Що з цим робити

  • Перевірте сусіднє село. Казки збиралися по маєтку, а не по парафії. Якщо вашого села в книзі немає, воно могло належати до іншого ключа — і бути в іншій справі
  • Шукайте казку своєї станової групи окремо. Духовенство, однодворці, шляхта переписувалися власними ревізіями, і зберігалися вони теж окремо — тому й уціліли нерівномірно
  • У томі однодворців не шукайте за абеткою. Села в ньому згруповано за однодворчими товариствами, а не за назвами, тож гортати доводиться підряд
  • Не плутайте ревізію зі сповідним розписом. Обидва подвірні, обидва з віком, але розпис вів священник щороку, а ревізію — поміщик раз на покоління. Розписів збереглося більше
  • Там, де ревізії немає, її частково заміняють інші папери — посімейні й рекрутські списки, губернська звітність, а для шляхти — справи про підтвердження дворянства

Далі за сюжетом

Отже ревізія відпала: по нашому містечку її немає. Прямі джерела скінчилися — метрика, розпис і перепис перебрані все три.

Лишається те, що вціліло в чужих архівах: актові книги судів і нотаріату, куди метричні записи потрапляли копіями — і подекуди з книг, яких більше не існує.

Судові й нотаріальні книги →